Від Поросся до одного села

На початку твору Іван Левицький, відомий як Нечуй-Левицький, змальовує Рось і навколишній край через рух, колір та порівняння. Земля нагадує застигле бурхливе море, а села серед зелені — розсипані по краю яблука. Так письменник створює загальний простір майбутньої історії.⁠[1]

Далі опис наближається до Семигор. Замість загальної панорами з’являються ставки, верби, білі хати й сади. Це послідовність літературного оповідання: від краю до села, а згодом до повсякденного світу персонажів.⁠[1]

Село серед дерев

Особливо виразні в цьому образі плодові дерева. Гілля яблунь і груш нависає через тини, а старі груші порівняні з великими дубами. Сади не просто перелічені серед інших деталей: саме їхня густа зелень поєднує хати в цілісний образ Семигор.⁠[1]

На наступній сторінці зелений краєвид продовжується описом саду біля житла літературної родини: письменник називає груші, черешні, сливи й вишні. Це художній текст про вигаданих героїв, а не документальне свідчення про конкретну родину або її будинок.⁠[1]

Опис села й спогади письменника

Похилевич ще у виданні 1864 року звернув увагу на сади Семигор. Він писав, що місцева земля мало придатна для хліба, але придатна для садівництва, яке процвітає в мешканців. Це самостійне спостереження з опису населених місцевостей.⁠[2]

Особистий зв’язок Нечуя-Левицького із Семигорями підтверджує його автобіографія. Він згадує, що в дитинстві навчався тут протягом зими й літа перед вступом до Богуславського духовного училища. Цей спогад засвідчує перебування письменника в селі, тоді як образ садів у повісті залишається художнім.⁠[3]