Форми й дати на самих речах
Досліджені вази належать до 1820–1850-х років. Серед них є посудина для фруктів у вигляді мушлі: її чашу підтримують чотири стилізовані звірині лапи. Ніжки, ручку й основу формували окремо, а перед випалом з’єднували рідкою глиняною масою. Так складний силует утворювався з кількох підготовлених частин.[1]
Інша ваза має кремову поверхню та ручки з головами лебедів. Фабричне клеймо вказує на 1852 рік. На двох інших виробах відбитки містять навіть місяці — червень і липень 1849-го. Такі позначки допомагають датувати конкретні речі, доповнюючи відомості про їхню форму й оздоблення.[1]
Що приховували давні склейки
До реставрації вироби мали різні пошкодження: відколи, утрачені частини та забруднення. На деяких зберігалися сліди попереднього ремонту. Ваза-мушля, наприклад, була склеєна з трьох фрагментів; у місцях з’єднання лишилися темні сліди старого клею. Тому однакове втручання для всіх п’яти предметів не підходило.[1]
З часом матеріали попередніх реставрацій утрачали міцність. Незадовільні з’єднання розбирали, а поверхні очищували від старого клею. Робота стосувалася не лише зовнішнього вигляду: потрібно було знову надійно поєднати збережені частини та врахувати стан кожної посудини.[1]
Відновлена форма з видимою різницею
Втрачені ділянки доповнювали, відтворюючи форму, рельєф і розпис. Тон нових частин наближали до старого фаянсу, але залишали трохи відмінним. Завдяки цьому ваза знову сприймалася цілісно, а реставраційне доповнення не зливалося повністю з оригінальною поверхнею.[1]
Після завершення робіт вази представили на виставці «Традиція і стиль», яка відкрилася в музеї 20 листопада 2018 року. Публікація Ревенок зберегла відомості і про фабричні особливості цих речей, і про зміни, внесені під час їхнього відновлення.[1]
