Менша цеглина з особливим призначенням
За описом Похилевича 1864 року, межигірська цегла була меншою за звичайну будівельну. Її купували для будівництва печей. Автор підкреслював вогнетривкість і твердість матеріалу — властивості, які пояснюють його спеціальне призначення. Його порівняння твердості цегли з твердістю черепка передає репутацію виробу, а не результат лабораторного випробування.[1]
Похилевич оцінював місцеве виробництво у кількість до пів мільйона таких цеглин на рік. Поряд із цим жителі займалися хліборобством, городництвом і садівництвом. Отже, промисел співіснував із сільським господарством; опис не представляє Нові Петрівці поселенням, зайнятим виключно заводською роботою.[1]
Три заводи у довіднику 1900 року
У «Списку населених місць Київської губернії» 1900 року названо три цегельні заводи. Для двох зазначено по сімдесят робітників-чоловіків, для третього — п’ятдесят п’ять. Це конкретні відомості про організацію праці на час укладання довідника, які доповнюють давніший опис властивостей самої цегли.[2]
На перших двох заводах робітників названо прибулими з Могилівської, Мінської та Чернігівської губерній. На третьому працювали двадцять місцевих і тридцять п’ять прибулих. Такий склад показує, що виробництво спиралося на працю як мешканців села, так і людей, які приїхали з інших губерній.[2]
Виробництво й доходи громади
Той самий довідник оцінює виготовлення й випал межигірської цегли сумою до двадцяти тисяч рублів. Окремо він називає сімсот п’ятдесят рублів річного доходу сільського товариства від здавання землі під три заводи. Ці величини описують різні речі: вартість виробництва та орендні надходження громади.[2]
Два описи дозволяють простежити значення цегельної справи в різні десятиліття. У першому помітні матеріал і призначення виробу, у другому — підприємства, наймана праця та земельна оренда. Водночас вони не встановлюють, чи всі три заводи користувалися однаковою технологією та чи продовжували роботу давніших майстерень.[1][2]
