Дві печі на одному місці
Матеріали походять із рятівних розкопок вишгородського посаду 1990 року. Оленич розглянув комплекс, позначений у документації як горн 81 та передгорнові ями 82 і 83. Передгорнова яма — робочий простір перед піччю, пов’язаний із її обслуговуванням. У цьому випадку різні напрямки ям і сліди перебудови допомогли встановити послідовність роботи.[1]
На одному місці послідовно існували два горни. Для нового використали залишки попереднього. Яма 82 була ранішою, а уламки обпаленої глини в її верхньому заповненні автор пов’язав зі спорудженням наступного горна, який обслуговувала яма 83. Так утворилися дві групи матеріалу, що дозволяють порівнювати ранній та пізніший етапи.[1]
Як визначили час роботи
Для датування дослідник зіставив профілі вінець — верхніх країв посудин — із відомими типами давньоруської кераміки. Форми з ями 82 виявилися загалом ранішими, ніж посуд із топкової камери та ями 83. Проте просте віднесення всіх уламків до одного широкого типу ще не давало остаточної відповіді.[1][3]
Зіставлення з іншими вишгородськими комплексами й відсутність певних форм дозволили авторові звузити хронологію. Ранній горн, за висновком автора, почав діяти не раніше другої чверті XI століття й припинив роботу в середині чи третій чверті століття. Пізніший горн із ямою 83 мав діяти в другій половині XI століття; комплекс загалом дослідник не виводив за межі цього століття.[3]
Що можна дізнатися з уламка
Посуд із виробничої печі цінний тим, що його можна пов’язати з місцевим виготовленням. Оленич звернув увагу на брак після невдалого випалу й повторне використання черепків для закриття камери. Частина уламків зазнавала сильного або повторного нагрівання, тому для вивчення глини слід було обирати матеріал без таких слідів.[3]
Із ями 82 відібрали два зразки денець для виготовлення шліфів — тонких зрізів, які вивчають під мікроскопом. Основу тіста становила жирна високопластична каолінова глина. Світло-сіра маса містила рожеві й червоні включення; дослідник пов’язував червоний колір з оксидами заліза. Аналіз стосується саме двох відібраних зразків, а не кожної посудини вишгородського посаду.[4]
Три лінії та невелика заглибина
Особливо інформативними виявилися чотири денця з технічними відбитками. На трьох було видно паралельні лінії з однаковою відстанню між ними; їх супроводжували сліди сипкої підсипки. Подібні нерівності дослідники пояснювали тріщинами дерев’яного диска: під час формування горщика глина заходила у дефекти робочої поверхні й зберігала їхній відбиток.[2]
На іншому денці була невелика заглибина діаметром 0,8 сантиметра. Оленич пояснив її виходом осі за площину диска та проточуванням денця під час роботи. Зіставивши ці ознаки з відомими конструкціями, він визначив використання низькошвидкісного поворотного круга зі статичною віссю. Зразків, які свідчили б про ножний круг зі спицями чи підп’ятником, у цій колекції не було.[2]
Клеймо ще не називає майстра
У колекції є й денця з клеймами, переважно багатопроменевими зірками, іноді вписаними в коло. Проте технічний відбиток зношеного круга й навмисне клеймо — різні свідчення. Для клейм Оленич навів кілька наукових тлумачень: знак майстра, замовника, ритуальне позначення або зв’язок із мірами данини. Стаття не встановлює єдиного значення всіх таких знаків.[4][2]
Схожі технічні сліди траплялися також у Києві та на інших пам’ятках Київщини. Автор припустив, що вони можуть свідчити про поширення вишгородської продукції. Це перспектива порівняння колекцій, яка потребує подальшого вивчення. Найпевніший результат конкретного комплексу — можливість побачити роботу й зношення гончарного обладнання через сліди, залишені в глині.[2]