Посуд для далеких ринків
Похилевич ставив Ісайки в один ряд із сусідніми Дибинцями, теж відомими виробництвом глиняного посуду. Збут сягав далеко за межі села — до південних ринків. Водночас автор не наводив кількості гончарів, назв майстерень чи обсягу річного виробництва.[1]
Довідка 1864 року називає 1801 мешканця обох статей. Для давніших часів вона подає 80 дворів у 1741 році та 180 дворів із 1029 жителями у 1790-му. Це окремі історичні підрахунки, а не безперервний перепис населення.[1]
Дві послідовні церковні будівлі
Історію Михайлівської церкви Похилевич відтворював за церковними оглядами 1741 і 1746 років. У них попередню будівлю датовано 1726 роком. За викладом автора, вона проіснувала лише до 1748 року, коли розвалилася.[1]
На зміну їй збудували іншу дерев’яну церкву, дубову. Саме її описує довідник XIX століття; окремого року спорудження цієї будівлі тут не наведено. Землю для церкви, за переказаним у книзі оглядом, придбали парафіяни та священник.[1]
Село на початку XX століття
Список 1900 року обліковував в Ісайках 710 дворів і 3440 жителів. Головним заняттям названо хліборобство, а господарство велося за трипільною системою. Десятеро селян виготовляли прості повозки, борони й сани; частина мешканців їздила на заробітки до Херсонської та Катеринославської губерній.[2]
У селі були церковнопарафіяльна школа і школа грамоти, фельдшер, 14 вітряних млинів та чотири кузні. Список також згадує громадські приміщення, які здавали в найм. Поруч із сільським господарством джерело показує ремісничу працю, початкове навчання та власні доходи громади.[2]
