Що відкрили на початку досліджень
У статті 1964 року С. М. Бібіков і М. М. Шмаглій докладно описали чотири споруди, розкопані 1961 року. Вони відрізнялися внутрішнім поділом, конструкцією та кількістю речей. На одній дослідники розпізнали виробничий комплекс для випалу; інша мала довжину близько тридцяти метрів і, за їхньою інтерпретацією, могла поділятися на п’ять приміщень.[1]
Видимі залишки будівель утворювали дугу. Автори припускали, що подальші роботи підтвердять коло або овал. Отже, рання публікація фіксувала перебіг дослідження, а не остаточний план усіх споруд поселення.[1]
Забудова за межами розкопів
У 1992 році тут провели магнітну зйомку. Її виконавець В. П. Дудкін згодом опублікував результати в «Енциклопедії трипільської цивілізації»: обстежили 3,24 гектара, не враховуючи раніше розкопаної ділянки. Зафіксували понад дев’яносто аномалій від різних археологічних об’єктів. Тридцять вісім він пов’язав із наземними спорудами.[2][3]
Будівлі утворювали коло діаметром близько 150 метрів. У центральній частині Дудкін виділив щонайменше десять споруд, згрупованих компактно. Поруч із великими аномаліями простежувалися менші, які він пояснював господарськими ямами. Це висновки геофізичного дослідження: їх не слід читати як перелік дев’яноста розкопаних будинків.[2]
Одне з кількох поселень Гребенів
Михайло Відейко у публікації 2018 року відносить Василишин яр до етапу ВІІ та коломийщинської групи трипільських пам’яток. Він окремо розглядає Виноградне, Янчу 1, Янчу 2 й Попову Леваду. Це різні поселення, зіставлення яких дозволяє досліджувати історію невеликого трипільського мікрорегіону.[3]