Знахідки, з яких почалося вивчення
Каталог 1999 року називає Попову Леваду двошаровим поселенням трипільської та черняхівської культур. За наведеними там відомостями, 1985 року на пам’ятці зібрали черняхівську кераміку. Згодом місце обстежували Ю. М. Олійник та М. Ю. Відейко. У каталозі воно має власний номер 41, окремий від двох поселень урочища Янча.[1]
Різні обстеження дали різні оцінки розмірів: каталог повідомляє 250×170 метрів, а В. П. Дудкін із посиланням на розвідку Відейка 1992 року — 200×130 метрів. Джерела не пояснюють цю розбіжність достатньо, щоб обрати один остаточний контур. Обидва числа описують уявлення дослідників про поселення на певному етапі його вивчення.[1][2]
Як виглядала можлива забудова
Магнітною зйомкою 1992 року Дудкін охопив 3,3 гектара. На трьох гектарах зафіксували щонайменше сорок п’ять аномалій. Дванадцять він інтерпретував як залишки наземних трипільських жител. На його плані вони розподілялися між чотирма групами, по дві-три споруди в кожній, оточеними господарськими об’єктами.[2]
Групи утворювали овал приблизно 120×60 метрів. У його центрі дослідник розрізняв кілька господарських споруд. Прямокутні сигнали від можливих будинків відповідали розмірам близько 4,5–6 метрів завширшки та 10–17 метрів завдовжки. Це реконструкція за магнітними даними; опис не є звітом про розкопки дванадцяти жител.[2]
Сигнали іншого часу
Крім прямокутних об’єктів, Дудкін виділив щонайменше дев’ять великих округлих аномалій діаметром 4–5 метрів. Він припускав, що вони відповідають житлам ранньослов’янського часу. Це тлумачення форми сигналів, яке слід відрізняти від безпосередньо знайденої черняхівської кераміки. Наявні публікації дозволяють говорити про кілька історичних складників пам’ятки, але не встановлюють окремо час і призначення кожної аномалії.[1][2]