Робота майстерні

Дослідниця зараховує Скопці до сіл, де на початку століття виникли приватні художні майстерні та кустарні школи. Тутешню майстерню організувала поміщиця А. Семиградова. Народні майстрині працювали з професійним художнім керівництвом: художницею тут працювала Євгенія Прибильська, а разом із нею риси модерну у вишивці втілювала народна майстриня Г. Собачко-Шостак. Поєднання цих досвідів допомагало розробляти вишивку як частину тогочасного одягу й оздоблення житла.⁠[1]⁠[2]

Роботи зі Скопців були представлені на київській виставці «Сучасна творчість українського села» 1919 року; дослідниця відзначає, що там особливо вирізнялися роботи Параски Власенко та Г. Собачко-Шостак. На початку 1920-х місцева майстерня продовжувала працювати. Отже, її історія охоплює кілька послідовних етапів, а не лише короткий виставковий епізод.⁠[1]⁠[3]

Навчання вишивальниць

У примітці до розділу про вишивку Кара-Васильєва наводить конкретне число: перші курси у Скопцях закінчила 41 майстриня. Року випуску в цій примітці немає. Це число стосується слухачок курсів, тому його не можна вважати загальною кількістю працівниць місцевого осередку.⁠[1]

Авторка також згадує щорічні курси підвищення кваліфікації у селі. На них вивчали народну вишивку й новий асортимент речей. Навчання поєднувало роботу з традиційним узором та ознайомлення з тим, як застосувати його до інших побутових предметів.⁠[1]

Від рушника до подушки й одягу

Один із виразних прикладів — подушки, вишиті у Скопцях. Для них використовували київський рушниковий узор у вигляді букета, але композицію пристосовували до квадратного поля. Важливим було не лише зберегти знайомі квіти: візерунок мав відповідати формі нового предмета.⁠[1]

У тому самому описі згадано портьєри з рослинним рушниковим орнаментом. Жіночий одяг у Скопцях оздоблювали геометричними малюнками, запозиченими з місцевих рушників. Ці приклади показують різні способи роботи зі спадщиною: майстрині змінювали призначення та розміщення узору, зберігаючи зв’язок із народною вишивкою. Серед майстрів, які в 1920-х роках на Київщині оздоблювали одяг у традиціях народної вишивки, дослідниця називає й М. Клименко зі Скопців.⁠[1]