Вал у старих описах
Найраніший відомий опис валу залишив київський цивільний губернатор Іван Фундуклей. За даними А. Борисова, вал описано вже в рукописній праці Фундуклея 1847 р. Наступного року Фундуклей видав книжку «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии»[7]. Там сказано:
«Въ селеніи Тептіевкѣ, недалеко отъ Роси, тянется валъ, длиною въ 260 сажень, вышиною въ 3 сажени».
У селі Тептіївці, недалеко від Росі, тягнеться вал завдовжки 260 сажнів (≈555 м), заввишки 3 сажні (≈6,4 м).[1]
До книжки Фундуклея додано рисунок: вигляд валу і його план[14]. 1850 р. М. Грабовський повторив цей опис польською[2]. Л. Похилевич (1864) подав трохи меншу довжину, 246 сажнів. Він додав, що у вал закопано великі камені, мабуть, приготовані проти ворога[15]. Польський «Słownik geograficzny» 1881 р. пише вже про вал до 300 сажнів завдовжки з величезною масою каміння[16].
В. Антонович в «Археологічній карті Київської губернії» (1895) переказав ці дані одним рядком під заголовком «Тептіевка (иначе Дешки)»[3]. Тоді Тептіївку вважали частиною Дешок, що лежать на протилежному березі Росі[15]. Вал Антонович назвав городищем. Згодом А. Борисов помітив, що одне з «городищ» Антоновича на Богуславщині за пізнішими даними є валом[7]. Найпевніше, йдеться саме про тептіївський.
Змієвий вал чи пізнє середньовіччя
Вал іноді вважали частиною Змієвих валів. Так, довідник Н. Шендрик (1977) пише про тептіївський Змійовий вал, тепер розораний[17].
1981 р. вал оглянув М. Кучера, дослідник Змієвих валів Середнього Подніпров’я. Він простежив близько 300 м насипу. Вал був забудований садибами, а на вільних місцях розораний. Завширшки він понад 15 м, рову немає[4]. Кучера відніс вал до пізнього середньовіччя: тоді польові укріплення ставили на окремих підвищеннях, зручних для оборони[4]. За Кучерою, Змієвий вал, що йде від Стеблева, закінчується в Москаленках. Далі, аж до Саварки, тобто й біля Тептіївки, достовірних його слідів немає[4][11].
За Фундуклеєм (1848), вал мав 260 сажнів, або близько 555 м[1]. 1981 р. Кучера зміг простежити лише близько 300 м[4]. 2015 р. Пороська археологічна експедиція зафіксувала в Тептіївці частину валу, яку свого часу обстежував Кучера. У публікації про цей сезон її названо частиною Змієвого валу, але без пояснень[5].
Городище раннього залізного віку
Про власне городище відомо значно менше. «Історія міст і сіл УРСР» (1971) згадує біля села залишки городища й поселення часів Київської Русі[18]. Те саме пише довідник Шендрик (1977) з посиланням на книжку М. Бондаря 1959 р.[17] 1985 р. Тептіївка потрапила до «Списку давньоруських укріплених поселень X–XIII ст.» А. Кузи. Укладач застеріг, що частину маловивчених пам’яток включив туди умовно[19].
Інші праці давньоруського городища тут не знають. Суцільна розвідка Росі 1972–1973 рр. городища біля Тептіївки не зафіксувала[20]. У переліку 22 городищ Росі й Росави з давньоруськими знахідками (1987) його теж немає[21]. А в переліку пам’яток археології, який 2017 р. надало управління культури Київської ОДА, біля Тептіївки записано «Городище IX–XIII», без адреси[9].
2015 р. Пороська археологічна експедиція А. Борисова[22] в межах щорічного моніторингу оглянула кілька городищ. Тептіївське, як і городище біля Бровахів, виявилося пам’яткою раннього залізного віку[5]. Оскільки моніторинг стосується вже відомих пам’яток, це, найімовірніше, те саме городище, що й у переліках пам’яток. Борисов записав, що воно «зазнало значних пошкоджень культурного шару» від мародерів того ж року. Нові значні пошкодження того сезону експедиція зафіксувала й на Половецькому городищі[5]. У підсумку сезону вали й городища пораховано окремо, тож вал і городище для Борисова — різні пам’ятки[8]. У його каталозі давньоруських пам’яток Поросся (2019) Тептіївки немає[10].
Форми, розмірів і місця городища публікація не наводить[5]. Пам’яток цієї доби на Богуславщині багато. За підрахунком Борисова, серед відомих у районі поселень найбільше — 83 — датовано саме раннім залізним віком[23].
Невідомо, чи пов’язана з городищем знахідка 1921 р. Тоді під час оранки поблизу села, на підвищенні, схожому на чотирикутне городище, виорали горщик, у якому було близько 320 римських срібних монет 96–193 рр.[24]
У наказі Мінкульту 2024 р., яким до Державного реєстру занесли пам’ятки Богуславської громади, тептіївських об’єктів немає[13].
Переказ про Баторія
Фундуклей записав і місцевий переказ. Вал нібито насипали за короля Стефана Баторія (1576–1586), щоб захистити тодішні села Радків і Тептіївку. А в урочищі Батурин неподалік нібито стояв табір Баторія[1]. Сам автор застеріг:
«Преданіе, можетъ быть, несправедливое».
Переказ, можливо, несправедливий.[1]
Проте Фундуклей бачив у переказі пам’ять про Баторія як упорядника козацтва[1]. 1850 р. цю історію польською повторив Грабовський[2]. «Słownik geograficzny» 1880 р. теж виводить назву урочища Батурин від табору Баторія, хоч і зі знаком питання[25].
Чи існувало село Радків, невідомо. Але той самий «Słownik» поруч із Батурином називає ще одне урочище — Радки[25]. На трьохверстці на північ від Тептіївки підписано «Ур. Ридьки»[26]. Можливо, переказ зберіг саме цю назву.
Ще до 1848 р. на полях Тептіївки знаходили людські кістки, стріли й уламки пік[3][27]. До якого часу вони належать, джерела не кажуть.
Тептіївка на трьохверстці (Шуберт)
На аркуші XXIV-9 «Богуславъ» трьохверстки (Шуберт), виправленому за рекогносцировкою 1868 р., село підписане «Тептіевка» з числом 72: стільки в ньому було дворів. Хати тягнуться долиною струмка до Росі, навпроти Дешок. Вище, на плато, при дорозі на Карандинці, стоїть напис «Ур. Ридьки». На Росі між селами позначено водяні млини[26]. Знака земляного валу біля села немає ні тут, ні на карті РСЧА 1941 р.[26][28] У виданні трьохверстки 1920 р. біля назви села стоїть уже число 100[29].
Про саме село — у статті «Тептіївка».