Кераміка як основа датування
У 1971 році загін Михайла Кучери обстежив укріплення, виконав вимірювання, склав план і зібрав уламки посуду з поверхні. Саме цей матеріал став підставою для датування XI–XIII століттями. Такий часовий діапазон згодом увійшов і до каталогу городищ Кучери 1999 року.[1][3]
Каталог 1984 року називає також кераміку XVII–XVIII століть. Отже, на місці представлені різні епохи. Ці знахідки допомагають розрізняти періоди використання території, але самі по собі не доводять, що поселення безперервно існувало між усіма названими датами.[2]
Давні уламки у новому насипі
За викладом Прядка, у 1971 році Кучера ще бачив підвищений чотирикутний майданчик із залишками цегляної кладки. Під час нових обстежень дослідник зафіксував уже слід вибраного фундаменту, де залишалися цегла та кам’яні брили. Порівняння описів показало, як змінився стан пізнішої споруди.[1]
У насипі було багато уламків давньоруського гончарного посуду. Прядко припустив, що для пізнішого будівництва брали ґрунт із давнього майданчика або земляних укріплень. Це пояснює появу старих речей у новішій конструкції; самі уламки не роблять усю споруду давньоруською.[1]
План поселення й невстановлене ім’я
Прядко розглядає можливість існування окремого дитинця — внутрішнього укріпленого осередку, — а велику укріплену площу вважає можливим посадом. Це його реконструкція будови поселення. Розкопками ця реконструкція поки не перевірена.[1]
У літературі Ташань також пробували зіставити з літописним Обровом. Прядко наводить цю думку О. В. Колибенка, але вважає остаточне ототожнення передчасним. Тож археологічне датування можна подавати впевненіше, ніж давню назву: наявність поселення XI–XIII століть і його літописне ім’я — різні дослідницькі питання.[1][3]
