Житло було частиною більшого комплексу
Археологи розглядали разом рештки будівель, господарські ями та місця обробки каменю й кістки. До цього набору належали внутрішні та зовнішні вогнища. Таке поєднання знахідок дає більше відомостей про давнє господарство, ніж сам перелік кісток, використаних у споруді.[1][2]
Для першого житла Цвіркун, спираючись на І. Підоплічка, наводить підрахунок 125 мамонтових кісток щонайменше від вісімнадцяти тварин. Серед них були черепи, щелепи, бивні та інші частини скелета. Це оцінка представлених решток; вона сама по собі не встановлює, коли загинули тварини або чи здобули їх одночасно.[1]
Як використовували великі кістки
У другому житлі описано п’ять черепів, вкопаних по периметру, та вогнище всередині. З цим житлом дослідники пов’язали чотири господарські ями, два зовнішні вогнища й дві ділянки обробки кременю та кістки. Отже, діяльність мешканців виходила за межі самої будівлі.[1]
У третьому житлі більші кістки формували зовнішнє кільце, а дрібніші заповнювали його внутрішню частину. Іван Шовкопляс вважав, що великі кістки підтримували наземну споруду. Центральне вогнище обмежували дві тазові кістки мамонта, одна зі слідами сильного обгорання. Опорна функція кісток є дослідницьким поясненням їхнього положення.[1]
Що зберегли для музеїв
Четвертий комплекс залишили для музейного показу в первинному положенні. Інший спосіб застосували до трьох ям другого комплексу: їх узяли монолітами, тобто разом із блоками ґрунту та знахідками, для експонування у Переяславі. Це дозволяло показувати взаємне положення решток, збережене під час розкопок.[1]
Таке збереження водночас обмежувало можливість повністю розібрати вміст ям і дослідити кожну річ окремо. Цвіркун звертає увагу на цю особливість старих матеріалів та потребу їх нового аналізу. Музейний показ і подальше вивчення колекцій залишаються різними, пов’язаними між собою частинами історії дослідження Добраничівки.[1]
