Парк із шістьма ярами
Автори називають характерною рисою парку нерівну поверхню: схили, долини та шість ярів. Це пояснює, чому його історія складається з різних ділянок. Упорядкування охоплювало не лише прокладання алей, а й насадження на схилах та в заглибленнях.[1]
У западині, утвореній двома ярами, дослідники згадують ділянку бархату амурського, відомого також як коркове дерево. Посадки другого й третього ярів доповнювали грабом, сосною, дубом і сосною Веймутова. Так природні заглиблення одержували власний склад насаджень.[1]
Цегляна алея серед дерев
Головною частиною парку, за описом Розовиків, стала широка алея. Каштани та клени росли з обох її боків у два ряди, узбіччя доповнював самшит, а поверхню виклали цеглою. Наприкінці алеї Костянтин Горчаков висадив їстівні каштани; на схилах ярів росли волоські горіхи й ліщина.[1]
Така композиція поєднувала впорядкований прохід із посадками на нерівній місцевості. Наведений опис дозволяє уявити задум старого парку, але сам по собі не встановлює, які саме дерева чи ділянки цегляного покриття збереглися сьогодні.[1]
Три роки облаштування ставків
За дослідженням 2012 року, перший ставок з островом викопали 1901 року за наказом Горчакова. На його берегах посадили канадський сріблястий клен. Другий ставок з’явився 1902 року; його оточили чорними та сірими горіхами, кримськими соснами й ялинами.[1]
Третю водойму автори датують 1903 роком. Вони описують її як ставок із джерельною водою завглибшки понад шість метрів та згадують ялини на його берегах. Це історична характеристика, а не сучасний промір глибини.[1]
Водойми мали й господарське використання: у ставках розводили рибу та раків. Землю від копання використали для греблі через старе заболочене русло Супою. Як пишуть дослідники, «Гребля згодом стала дорогою» до ліска Луки. Отже, облаштування ставків змінювало також сполучення між ділянками садиби.[1]