Містечко у люстрації
Посилаючись на люстрацію 1765 року — опис володіння та його доходів, — Похилевич зазначає, що Синиця тоді називалася містечком і становила окреме староство. До 1789 року староство тримали володимирський підкоморій Костянтин Олізар і князь Понятовський.[1]
Річний дохід староства в книзі наведено як 4 525 злотих 19 грошів. Це дохід староства як володіння, а не заробіток мешканців.[1]
Від містечка до опису села
У власному нарисі Похилевич уже називає Синицю селом і наводить 1 204 жителі. Окремо він подає старіші числа: 1790 року тут обліковували 80 дворів і 631 жителя. Два набори даних належать до різних моментів історії.[1]
За народним переказом, який наводить Похилевич, Синиця колись була містом із кількома церквами й грецьким монастирем, що мав водяні млини на річці Синиці та кам’яні крамниці. Автор подає це як переказ, а не як засвідчений документами факт.[1]
Парафія і будівництво храму
За церковним оглядом 1746 року, який переказує Похилевич, нова Воскресенська церква була зведена лише наполовину. Перед нею існувала церква 1706 року. Таким чином, 1746 рік тут позначає стан незавершеного будівництва, а не підтверджене освячення готового храму.[1]
Священника, якого 1746 року призначив уніатський митрополит, жителі, що хотіли мати православного, до парафії не допустили. Після Коліївщини, 1779 року, громада прийняла уніатського священника на вимогу колишнього старости Леонарда Олізара, а 1795 року остаточно повернулася до православ’я. За штатом церкву відносили до шостого класу.[1]
