Що зафіксувало обстеження
Кучера описував не ціле збережене укріплення, а рештки валу навколо вже зруйнованого городища. Поруч із повідомленням про розвідку 1980 року він зазначив кераміку XVII–XVIII століть. Отже, датування в цьому описі пов’язане з конкретною пам’яткою та її матеріалом, а не лише із зовнішньою схожістю земляного насипу.[1]
Слово «розвідка» також важливе: автор повідомляє про обстеження залишків, а не про суцільні розкопки всього городища. Його характеристика збереженості стосується того часу; вона не є оцінкою сучасного стану валу.[1]
Чотирикутник із великим периметром
У тій самій книзі, з посиланням на давніший опис, наведено чотирикутну форму городища та периметр 1752 сажні — понад 3500 метрів. Це розмір по обводу укріплення, а не його площа і не довжина одного вцілілого відрізка валу.[1]
Старий периметр і спостереження 1980 року мають різне походження. Кучера поєднав їх у розгляді пам’ятки, але не видавав давній обмір за нову інструментальну зйомку всього контуру.[1]
Як на планах з’являлася суцільна лінія
Розбираючи попередні дослідження, Кучера порівнював схеми В. Б. Антоновича та А. С. Бугая. Обидві допускали перехід лівобережного валу на правий берег Росі біля Саварки й Синиці, хоча показували його по-різному. Автор указував на розбіжності між цими схемами та відсутність простеженого продовження на окремих ділянках.[2]
Окремі укріплення замість однієї споруди
Два вали південніше Синиці Кучера також розглядав як залишки пізніх укріплень, відмінних від Змієвого Пороського валу. Він відкинув версію про продовження лівобережної лінії через Синицю до Таращі. У цьому висновку городище, інші земляні вали та довга оборонна система перестають бути однією спорудою тільки тому, що їх можна з’єднати рискою на плані.[1]