Що описували й обстежували
У виданні Івана Фундуклея 1848 року Саварку включено до переліку місць із залишками укріплень. Автор назвав споруду замчищем і коротко охарактеризував її форму. Точного року спорудження в цьому записі немає.[1]
За каталогом «Древнерусские поселения Среднего Поднепровья», пам’ятку обстежували Василь Довженок у 1949 році та Михайло Кучера у 1980 році. Дослідники збирали матеріал із поверхні й уклали план. Це опис розвідок, а не повідомлення про повні розкопки городища.[2]
Укріплення та поселення
Археологічний опис фіксує залишки двох земляних валів із широким ровом між ними. Площа укріпленої частини становила близько 0,8 гектара. Наведені характеристики походять з обстежень минулого століття й не є оцінкою сучасного стану пам’ятки.[2]
Разом із городищем дослідники розглядали неукріплене поселення зі знахідками того самого часу. Тому археологічна історія Саварки не зводиться до самих валів: у працях ідеться і про укріплену частину, і про житлове поселення.[2][3]
Про що розповідає посуд
Каталог узагальнено датує зібрану кераміку XI–XIII століттями. У статті Михайла Кучери й Людмили Іванченко 1987 року важливими для датування є вінця — верхні краї посудин. Серед знахідок із поселення Саварки названо окремі ранні форми, характерні для X — першої половини XI століття.[2][3]
У ширшому огляді 1999 року Кучера включив Саварку до групи нових укріплень Правобережжя кінця X — початку XI століття. Це історична реконструкція автора на основі археологічного матеріалу. Вона уточнює місце Саварки в оборонній мережі, але не встановлює календарного року її заснування.[4]
