Що збереглося від приміщення

Вціліла прямокутна частина будівлі мала площу 53 квадратні метри. Це розмір збереженого фрагмента, а не обов’язково всієї первісної споруди. Серед її деталей Цвек виділила багатошаровий глиняний подіум — підвищену основу з ретельно загладженою поверхнею.⁠[1]

Одна невелика конструкція мала два рівні, заокруглені кути й чашоподібне заглиблення зверху. Інша збереглася лише частково. Окремо було велике прямокутне підвищення, теж із заокругленими кутами. Отже, внутрішнє облаштування складалося з елементів різної форми та будови.⁠[1]

Сліди поновлення

На великому підвищенні простежили кілька ремонтів. Спочатку воно було квадратним і займало 1,7 квадратного метра; після розширень його площа сягнула 3,3 квадратного метра. Поверхню вкривали тонким шаром очищеної глини та старанно вирівнювали.⁠[1]

У приміщенні також описано відкрите вогнище з обробленим бортиком. Його заповнення містило перепалені кістки, уламки посуду, мініатюрні посудинки та глиняні конуси. На окремій низькій вимостці стояли посудини; серед знахідок була велика посудина з добре загладженою поверхнею й орнаментом, нанесеним зубчастим штампом.⁠[1]

Чому споруду назвали святилищем

Цвек пов’язала глиняні підвищення, вогнище й особливий набір речей із культовими діями. Це тлумачення дослідниці, засноване на поєднанні ознак. Опис конструкцій і слідів ремонту надійніше відтворює матеріальне облаштування, ніж конкретний перебіг обрядів, письмових свідчень про які немає.⁠[1]

У праці 2020 року Наталія Бурдо включила Шкарівку до ширшого огляду глиняного облаштування трипільських будівель. Вона пояснювала багатошаровість підвищень ремонтами, водночас наголошуючи: функцію таких конструкцій часто визначають гіпотетично. До дослідників дійшли переважно довговічні матеріали, а не все колишнє вбрання приміщення.⁠[2]