Три етапи розкопок
У 1947 році І. Самойловський виявив вісім поховань. Наступного року Ю. Захарук дослідив ще 139. У 1963 році Ю. Захарук і В. Круц повернулися до пам’ятки: тоді відкрили залишки ще одного кремаційного поховання — скупчення перепалених уламків кісток, а також скупчення кераміки.[1]
В огляді І. Потєхіної та Т. Слободян 2020 року для цього могильника наведено загалом 148 поховань. Авторки розглядають його разом з іншими пізньотрипільськими кремаційними пам’ятками Середнього Подніпров’я. Це дає ширший контекст поховального обряду, але не замінює окремого дослідження кожної колекції.[2]
Що залишилося у фондах
Матеріали робіт 1963 року зберігаються в біоархеологічних фондах Інституту археології НАН України. За каталогом 2024 року, саме ця колекція ще не пройшла антропологічної експертизи, а результати тих робіт не були опубліковані. Це повідомлення стосується конкретного етапу розкопок.[1]
Тому давність знахідки та завершеність її вивчення — різні речі. Археологи могли зафіксувати поховання, зібрати й зберегти матеріал, але докладний аналіз решток потребував окремої роботи. Запис у каталозі дозволяє побачити цю прогалину, не приписуючи всьому могильнику відсутність досліджень.[1]
Які питання ставлять сьогодні
Потєхіна й Слободян пояснюють, що кількість урн або скупчень кісток не завжди дорівнює кількості похованих людей. Дослідження має враховувати збереженість матеріалу, розрізняти людські й тваринні рештки та перевіряти, чи не належать окремі скупчення одній людині.[2]
За достатньої збереженості методи антропології також дають відомості про вік, стать та умови кремації. Це можливості дослідження, а не вже отримані результати для Процева. Поєднання старих польових записів зі збереженою колекцією допомагає сформулювати питання, на які ще належить відповісти.[1][2]
