Пам’ять про міські права
За викладом Похилевича, у XVII столітті Медвин був вільним містом: жителі обирали старосту й суддів та користувалися своїми землями. Автор посилається на королівські привілеї 1620 і 1655 років. Це повідомлення книги XIX століття про давні документи, а не їх повна публікація.[1]
У скаргах, поданих 1792 року до Варшави, медвинці просили відновити виборне управління та повернути міські землі. Похилевич переказує їхні заяви про податки, примусові роботи й утрачені права. Розповідь передає зміст скарг, тому її важливо читати як позицію прохачів.[1][2]
Земля і торги
Інший етап земельної історії — викупна угода 1863 року. За книгою, селяни придбали 1 083 десятини садибної та 2 569 десятин польової землі за 218 920 рублів. Ці категорії в джерелі названі окремо: вони показують склад придбаної землі.[2]
Господарське життя містечка доповнювали торги, які відбувалися в неділю раз на два тижні. На них продавали худобу й звичайні харчові продукти. Похилевич не подає загального грошового обороту, зате прямо називає основні товари й періодичність торгівлі.[2]
Дві парафії
У Медвині описані дві дерев’яні церкви: Миколаївська та Успенська. Першу відносили до третього класу, другу — до четвертого; їм належали відповідно 36 та 58 десятин землі. Нинішню Успенську церкву з приділом святої великомучениці Варвари — окремою частиною храму з власним посвяченням — збудували в 1859–1860 роках.[2]
Попередню Успенську церкву, за візитами Богуславського деканату 1741 і 1746 років, збудували 1707 року. У 1789 році вона обгоріла, а в 1797–1800 роках церкву перенесли на нове місце. Іконостас нинішнього храму, за написом під іконою Спасителя, зробили ще 1758 року й урятували зі згорілої церкви.[2][3]
