Дві попередні церкви й один новий храм
Похилевич прямо пов’язує будівництво лютізької Богородичної церкви з перенесенням двох попередніх споруд. Подія датована 1800 роком. До того в скиту здавна стояли дві дерев’яні церкви й завжди жили кілька ченців і послушників.[1]
Примітка уточнює вік головної з розібраних церков: храм Різдва Пресвятої Богородиці постав 1781 року на місці давнішого. Її збудував соборний ієромонах Межигірського монастиря.[1]
Витрати й пам’ять про скит
Більшу частину видатків на перенесення та будівництво, за Похилевичем, узяв на себе колишній київський війт, який за ремеслом був котлярем. За штатами лютізьку церкву віднесли до шостого класу; землі вона мала 35 десятин, здебільшого сінокосу.[1]
У 1801 році храмова ікона отримала срібну шату — металеве оздоблення. Автор пояснює цей дар пам’яттю про скасований скит. Шату спорудив полковник, який жив у монашому будинку скиту.[1]
Село й школа в довіднику 1900 року
«Список населених місць Київської губернії» 1900 року перелічує в Лютежі одну православну церкву та церковнопарафіяльну школу. Тоді в Лютежі було 154 двори й 1297 мешканців; церкві належало 84 десятини землі.[2]
Довідник додає й інші риси тогочасного села: головним заняттям мешканців було хліборобство, а частина селян ходила на заробітки до Києва й займалася ломовим візництвом. У селі були вітряк і дві кузні.[2]
