Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ВОЛОДАРКА, мѣстечко въ мѣстоположеніи весьма удобномъ, при рѣкѣ Роси, которая здѣсь течетъ по широкой болотистой равнинѣ. Плотина, удерживающая рѣку длины имѣетъ болѣе версты. Противуположная мѣстечку правая сторона рѣки песчана и лѣсиста, тогда какъ лѣвая, на которой расположено мѣстечко обильна хлѣбородными полями съ превосходною черноземною почвою. Жителей обоего пола: православныхъ 1042, римскихъ католиковъ 98, евреевъ 1831. Земли въ имѣніи, къ коему нынѣ причисляется и часть села Завадавки 4594 десятины. Есть суконная фабрика, принадлежащая владѣльцу. Что Володарка принадлежитъ къ древнѣйшимъ населеннымъ мѣстностямъ края—это не подлежитъ никакому сомнѣнію, если принять во вниманіе выгодность занимаемой ею мѣстности, обильной водою, лугами, лѣсомъ и плодорооными полями. Кромѣ названія, указывающаго на отдаленный періодъ обладанія въ Россіи князей съ языческими именами, въ доказательство древности этаго мѣстечка мы можемъ указать на древнія могилы во кругъ его (одна изъ нихъ называется неизвѣстно почему Орлыха), а также на древнія лѣтописи. Во время междуусобной войны между Георгіемъ Владиміровичемъ и Изяславомъ за Кіевскій престолъ, на помощь первому шелъ въ 1150 году изъ Галича князь Владиміръ. Лѣтопись говоритъ, что Владиміръ съ войскомъ перешелъ Болохово, щелъ мимо Мунарева къ Володареву, потомъ чрезъ Перепетово 1). Изъ новѣйшихъ событій можемъ замѣтить, что здѣсъ въ 1793 году Суворовъ переходилъ Рось отъ деревни Рачекъ по понтонному мосту; и въ мѣстечкѣ положилъ предъ нимъ оружіе отрядъ польскихъ конфедератовъ, который и былъ распущенъ по домамъ, за исключеніемъ не многихъ лицъ, пожелавшихъ поступить въ Русскую службу. Въ началѣ прошлаго вѣка, Володарка принадлежала князьямъ Вишневецкимъ, въ половинѣ Екатеринѣ Мнишекъ; съ 1788 года Северину Выслоцкому. Въ началѣ текущаго вѣка Станиславу Іотейкѣ, а съ 1841 года нынѣшнему владѣльцу Леопольду Валентьевичу Абрамовичу (лат. исп. род. 1818 года). Въ Володаркѣ его резиденція, изъ которой онъ управляеть принадлежащими ему селами: Завадовкою, Городкомъ и Сахнами (въ Бердичевскомъ уѣздѣ послѣдніе два).
Переклад
ВОЛОДАРКА, містечко в дуже зручному місці, на річці Росі, яка тут тече широкою болотистою рівниною. Гребля, що стримує річку, має понад версту завдовжки. Правий берег річки, навпроти містечка, піщаний і лісистий, тоді як лівий, на якому розташоване містечко, багатий на хлібородні поля з чудовим чорноземним ґрунтом. Жителів обох статей: православних 1042, римо-католиків 98, євреїв 1831. Землі в маєтку, до якого нині приписано й частину села Завадівки, 4594 десятини. Є суконна фабрика, що належить власникові. Те, що Володарка належить до найдавніших населених місцевостей краю, не підлягає жодному сумніву, якщо взяти до уваги вигідність місцевості, яку вона займає, багатої на воду, луки, ліс і родючі поля. Крім назви, яка вказує на далеку добу, коли в Росії володарювали князі з язичницькими іменами, на доказ давнини цього містечка ми можемо вказати на давні могили навколо нього (одна з них, невідомо чому, називається Орлихою), а також на давні літописи. Під час міжусобної війни між Георгієм Володимировичем та Ізяславом за київський престол 1150 року на допомогу першому йшов із Галича князь Володимир. Літопис каже, що Володимир із військом перейшов Болохово, ішов повз Мунарев до Володарева, потім через Перепетово 1). З новіших подій можемо зазначити, що тут 1793 року Суворов переходив Рось від села Рачок понтонним мостом; і в містечку перед ним склав зброю загін польських конфедератів, який і розпустили по домівках, за винятком небагатьох осіб, що побажали вступити на російську службу. На початку минулого століття Володарка належала князям Вишневецьким, у середині [століття] — Катерині Мнішек; від 1788 року — Северинові Вислоцькому. На початку нинішнього століття — Станіславові Йотейкові, а від 1841 року — теперішньому власникові Леопольдові Валентійовичу Абрамовичу (латинського віросповідання, нар. 1818 року). У Володарці його резиденція, звідки він управляє селами, що йому належать: Завадівкою, Городком і Сахнами (два останні — в Бердичівському повіті).
Оригінал
Въ началѣ прошлаго вѣка Русское населеніе мѣстечка было гораздо значительнѣе. По этому церквей было три: соборная Георгіевская, сгорѣвшая въ 1806 году, Рождественская, разобранная спустя два года, потому что мѣсто ея понадобилось подъ построеніе римско-католическаго костела. Церковь эта описана въ визитѣ 1741 года Тетіевскаго деканата съ объясненіемъ между прочимъ, что она построена въ 1730 году, что прихожанъ имѣла 80 дворовъ по рынковой улицѣ, что священникомъ при ней былъ Григорій Барщевскій, посвященный православнымъ епископомъ Хрисанѳомъ, а въ 1741 году reconsecratus Унитскимъ митрополитомъ по презентѣ князя Вишневецкаго. Третья православная церковь, нынѣ оставшаяся единственною, Воздвиженская была построена въ 1746 на мѣсто давнѣйшей обветшавшей. Въ 1847 году она разобрана и по желанію помѣщика перенесена на другое мѣсто и поставлена подалѣе отъ торговой площади, среди убогихъ жилищъ своихъ прихожанъ. По штатамъ она состоить въ 5-мъ классѣ съ уменьшеннымъ окладомъ для причта, потому что количество земель, ей принадлежащихъ, простирается до 124 десятинъ.
Переклад
На початку минулого століття руське населення містечка було значно численнішим. Тому й церков було три: соборна Георгіївська, що згоріла 1806 року, і Різдвяна, розібрана через два роки, бо її місце знадобилося для будівництва римо-католицького костелу. Цю церкву описано у візиті Тетіївського деканату 1741 року з поясненням, між іншим, що її збудовано 1730 року, що парафіян вона мала 80 дворів на ринковій вулиці, що священиком при ній був Григорій Барщевський, висвячений православним єпископом Хрисанфом, а 1741 року reconsecratus [повторно висвячений] уніатським митрополитом за презентою князя Вишневецького. Третю православну церкву, Воздвиженську, що нині лишилася єдиною, збудовано 1746 року на місці давнішої, зветшілої. 1847 року її розібрано і з волі поміщика перенесено на інше місце та поставлено далі від торгової площі, серед убогих осель її парафіян. За штатами вона належить до 5-го класу зі зменшеною платнею для причту, бо кількість земель, що їй належать, сягає 124 десятин.
Оригінал
Римеко-католическій костелъ въ мѣстечкѣ каменный; прекрасной архитектуры, стоитъ на возвышенномъ мѣстѣ, такъ что виденъ очень издалека. Онъ построенъ въ 1815 году, какъ сказано выше, на мѣстѣ Рождественской церкви.
Переклад
Римо-католицький костел у містечку мурований, прекрасної архітектури, стоїть на підвищеному місці, тож його видно дуже здалеку. Його збудовано 1815 року, як сказано вище, на місці Різдвяної церкви.
Оригінал
Къ Володарской Воздвиженской церкви причислена деревня Казиміровка, считающаяся въ Таращанскомъ уѣздѣ; она въ 2-хъ верстахъ отъ мѣстечка, не далеко отъ деревни Таргана, при рѣчкѣ того же наименованія. Жителей въ ней обоего пола 178; земли 502 десятины. Принадлежитъ Станиславу Годлевскому.
Переклад
До володарської Воздвиженської церкви приписано село Казиміровка, що належить до Таращанського повіту; воно за 2 версти від містечка, неподалік від села Таргана, на річці з такою самою назвою. Жителів у ньому обох статей 178; землі 502 десятини. Належить Станіславові Годлевському.
Оригінал
См. Пол. Соб. Р. Лѣт. том. IV, стр. 50.
Переклад
Див. Пол. Соб. Р. Лѣт., т. IV, с. 50.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 4594 десятини ≈ 5019 га; 124 десятини ≈ 135 га; 2 версти ≈ 2,1 км; 502 десятини ≈ 548 га. Перерахунок наш.
Назва. «Володарка» — Володарка.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Сквирський повіт, «Мѣстечка и селенія принадлежавшія въ прошломъ и текущемъ столѣтіи разнымъ лицамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 241–242. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/volodarka/