Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ПОГРЕБИЩА, мѣстечко очень древнее, при рѣкѣ Роси, въ 70-ти верстахъ отъ Бердичева. Жители по преданію утверждаютъ, будьто оно въ древности называлось городомъ Рокитнею; переименовано же нынѣшнимъ названіемъ послѣ того какъ городъ разрушенъ Монголами и долгое время памятниками процвѣтавшаго нѣкогда города оставались развалины погребовъ, при прежнихъ жилищахъ существовавшихъ. По тому же преданію, въ древней Рокитнѣ было много церквей, мѣста которыхъ и теперъ указываются жителями. Во время козацкихъ войнъ, Погребища, считавшіеся мѣстечкомъ, извѣстны были подъ нынѣшнимъ ихъ именемъ. Они были сожжены и жители вырѣзаны княземъ Вишневецкимъ, уходившимъ съ поляками изъ за Днѣпра отъ Хмельницкаго. Въ 1653 году довершилъ разореніе знаменитый Чарнецкій, нечаянно напавшій на Погребища, во время ярмарки и предавшій тиранской смерти всѣхъ мущинъ, женщинъ и дѣтей. Изъ древностей Погребищскихъ нынѣ осталось только разоренное замковище. Оно прилегаетъ къ двумъ прудамъ. Кому принадлежали и принадлежали ли кому-либо Погребища кромѣ Вишневецкаго до возстановленія польскаго владычества на нашей сторонѣ Днѣпра, мы незнаемъ. По возстановленіи, Погребищскій ключь въ весьма обширныхъ границахъ, простиравшихся на востокъ до Володарки, отданъ польскимъ правительствомъ князьямъ Вишневецкимъ, изъ коихъ въ народѣ осталась память о Янушѣ и Михаилѣ. Съ 1762 года Погребищскій ключь, весьма уменьшенный, сталъ принадлежать кажется, по родственнымъ связямъ съ Вишневецкими, Станиславу-Фердинанду графу Ржевусскому, потомъ сыну его Адаму, а нынѣ сыну послѣдняго ганералъ-лейтенанту Адаму Адамовичу (латин. испов. род. 1806 года), коего здѣсь резиденція, во времена, свободныя отъ службы. Нынѣ къ Погребищскому имѣнію принадлежатъ кромѣ Погребищъ мѣстечко Джуньковъ и села Наказное, Роскопана и Адамовка съ 14,367 десятинами земли. Въ мѣстечкѣ считается жителей обоего пола: православныхъ 1958, римскихъ католиковъ 174, евреевъ 1030.
Переклад
ПОГРЕБИЩЕ, дуже давнє містечко на річці Росі, за 70 верст від Бердичева. Жителі за переказом твердять, нібито в давнину воно звалося містом Рокитнею, а нинішню назву дістало після того, як місто зруйнували монголи і пам’ятками колись квітучого міста довго лишалися руїни погребів, що були при давніх оселях. За тим самим переказом, у давній Рокитні було багато церков, місця яких жителі показують і тепер. Під час козацьких воєн Погребище, яке вважалося містечком, уже було відоме під нинішньою назвою. Його спалив, а жителів вирізав князь Вишневецький, який відходив із поляками з-за Дніпра від Хмельницького. 1653 року руйнування довершив знаменитий Чарнецький: він зненацька напав на Погребище під час ярмарку й віддав на люту смерть усіх чоловіків, жінок і дітей. Із погребищенських старожитностей нині лишилося тільки зруйноване замковище. Воно прилягає до двох ставків. Кому належало і чи належало комусь Погребище, крім Вишневецького, до відновлення польського панування на нашому боці Дніпра, ми не знаємо. Після відновлення погребищенський ключ у дуже широких межах, що сягали на схід до Володарки, польський уряд віддав князям Вишневецьким, з яких у народі лишилася пам’ять про Януша й Михаїла. З 1762 року погребищенський ключ, уже значно зменшений, став належати, здається, через родинні зв’язки з Вишневецькими, Станіславові-Фердинанду графу Ржевуському, потім його синові Адаму, а нині синові останнього, генерал-лейтенантові Адамові Адамовичу (латин. віросп., нар. 1806 року), який має тут резиденцію у вільний від служби час. Нині до погребищенського маєтку, крім Погребища, належать містечко Дзюньків і села Наказне, Розкопане й Адамовка з 14 367 десятинами землі. У містечку налічується жителів обох статей: православних 1958, римо-католиків 174, євреїв 1030.
Оригінал
Въ Погребкщахъ находятся: римско-католическій каменный костелъ, построенный отцемъ нынѣшняго владѣльца и двѣ православныя церкви: Успенская, каменная, 5-го класса, и Михайловская, деревяная, 6-го класса. Первая построена въ 1820 году на мѣсто сгорѣвшей деревяной. Прежняя Успенская церковь какъ значится въ визитахъ была дубовая, съ опасаніемъ, покрытая гонтами. Въ приходѣ ея состояло 71 дворъ въ Погребищахъ и 15 въ Гордіевкѣ. Колокольня также каменная, построена въ 1847 году. Земли ей принадлежитъ 44 десятины. О Михайловской Погребисской церкви въ визитѣ 1746 года говорится, что она «post incendium отъ грома старой нововыставіана на фундаментѣ старой». Однако нынѣшняя Михайловская церковь построена по обветшаніи прежней въ 1785 году, въ недавнее время возобновлена и укрѣплена каменнымъ фундаментомъ и каменными колоннами. Колокольня при ней построена также каменная, во второмъ этажѣ коей, въ 1829 году, устроенъ теплый придѣлъ во имя Всѣхъ Святыхъ. Земли съ хуторомъ этой церкви принадлежитъ 78 десятинъ.
Переклад
У Погребищі є: римо-католицький кам’яний костел, збудований батьком нинішнього власника, і дві православні церкви — Успенська, кам’яна, 5-го класу, і Михайлівська, дерев’яна, 6-го класу. Першу збудовано 1820 року на місці згорілої дерев’яної. Колишня Успенська церква, як зазначено у візитах, була дубова, з опасанням, покрита ґонтом. До її парафії належав 71 двір у Погребищі й 15 у Гордієвці. Дзвіниця теж кам’яна, збудована 1847 року. Землі церкві належить 44 десятини. Про Михайлівську погребищенську церкву у візиті 1746 року сказано, що вона «post incendium отъ грома старой нововыставіана на фундаментѣ старой» [після пожежі від грому старої нововиставлена на фундаменті старої]. Однак нинішню Михайлівську церкву збудовано 1785 року, коли попередня занепала; недавно її оновлено й укріплено кам’яним фундаментом і кам’яними колонами. Дзвіницю при ній збудовано теж кам’яну; на другому її поверсі 1829 року влаштовано теплий бічний вівтар на честь Усіх Святих. Цій церкві разом із хутором належить 78 десятин землі.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 70 верст ≈ 74,7 км; 367 десятин ≈ 401 га; 44 десятини ≈ 48,1 га; 78 десятин ≈ 85,2 га. Перерахунок наш.
Назва. «Погребища» — Погребище.
«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Бердичівський повіт, «Погребищское имѣніе.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 260–261. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/pohrebyshche/