Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

ДЖУНЬКОВЪ, мѣстечко, въ 12-ти верстахъ отъ Погребищъ на востокъ, ниже по рѣкѣ Роси, при впаденіи въ нее ручья Коянки отъ села Наказнаго текущаго и другаго безъименнаго, за селомъ Павловкою начинающагося. Шесть кутковъ или частей мѣстечка носятъ названія: Рогатинка, Слободка, Маниты, Красиловка, Опалинка и Обозовка. Жителей обоего пола: православныхъ 1987, евреевъ 950. Судя потому, что въ мѣстечкѣ часто открываемы были случайно каменные фундаменты неизвѣстныхъ строеній, подземные ходы, древнія монеты, слѣдуетъ полагать, что Джуньковъ издавна былъ немаловажнымъ поселеніемъ; но давняя слава его неизвѣстна, если не считать басни о соленыхъ жукахъ, которые будьто въ древности продавались на базарахъ въ Джуньковѣ. Басня эта о Джуньковѣ извѣстна во всей губерніи и теперъ непремѣнно повторяются въ шутку, когда рѣчь идетъ о торговлѣ мѣстечка. Въ полъ версты отъ мѣстечка памятно для жителей урочище, называемое Володиміръ, за Росью на горѣ. Оно покрыто лѣсомъ и окопано рвомъ. Кромѣ своего наименованія, намекающаго на отдаленнѣйшую эпоху, на этомъ мѣстѣ, по сохранившемуся преданію, давніе польскіе владѣльцы Джунькова давали битвы владѣльцамъ Борщаговки. Сражавшихся съ обѣихъ сторонъ бывало по 50 человѣкъ и болѣе, изъ силачей. Они вооружались дубинами, косами и огнестрѣльнымъ оружіемъ. Убитыми оставалось на мѣстѣ иногда до 20 человѣкъ. Разумѣется битвы происходили по волѣ владѣльцовъ за клочокъ земли или за оскорбленное самолюбіе. Въ слѣдствіе семейнаго раздѣла Джуньковъ съ селами Наказнымъ и Роскопанымъ принадлежалъ съ 1829 до 1858 года Эрнесту Адамовичу графу Ржевусскому, а съ этого года состоитъ въ одномъ владѣніи съ м. Погребищами, но до 1800 года Джуньковъ находился нѣкоторое время въ рукахъ Моршковскаго.

Переклад

ДЗЮНЬКІВ, містечко за 12 верст на схід від Погребища, нижче по річці Росі, біля впадіння в неї струмка Коянки, що тече від села Наказного, та іншого, безіменного, що починається за селом Павлівкою. Шість кутків, тобто частин містечка, мають назви: Рогатинка, Слободка, Манити, Красиловка, Опалинка й Обозовка. Жителів обох статей: православних 1987, євреїв 950. Зважаючи на те, що в містечку часто випадково знаходили кам’яні фундаменти невідомих будівель, підземні ходи, давні монети, слід гадати, що Дзюньків здавна був неабияким поселенням; але давня його слава невідома, якщо не зважати на байку про солоних жуків, яких нібито в давнину продавали на базарах у Дзюнькові. Ця байка про Дзюньків відома на всю губернію, і тепер її неодмінно жартома повторюють, коли мова заходить про торгівлю містечка. За пів версти від містечка, за Россю, на горі, є пам’ятне для жителів урочище, що зветься Володимир. Воно вкрите лісом і обкопане ровом. Окрім назви, що натякає на найдавнішу епоху, [урочище пам’ятне тим, що] на цьому місці, за переказом, який зберігся, давні польські власники Дзюнькова билися з власниками Борщаговки. З обох боків билося по 50 чоловік і більше — самі силачі. Озброювалися вони дубинами, косами й вогнепальною зброєю. Убитими на місці лишалося іноді до 20 чоловік. Звісно, битви відбувалися з волі власників — за клапоть землі або за зачеплене самолюбство. Унаслідок родинного поділу Дзюньків із селами Наказним і Розкопаним з 1829 до 1858 року належав Ернестові Адамовичу графу Ржевуському, а від того року перебуває в одному володінні з м. Погребищем; проте до 1800 року Дзюньків якийсь час був у руках Моршковського.

Оригінал

Двѣ церкви: Благовѣщенская и Михайловская, обѣ деревяныя, 5-го класса. Благовѣщенская построена въ 1800 году; земли имѣетъ 70 десятинъ. Предшествовавшая Благовѣщенская церковь, какъ видно изъ визиты за 1741 годъ построена была «громадою» около старой въ 1726 году. Прихожанъ имѣла во время визиты 160 дворовъ. Михайловская построена 1796 года, также на мѣстѣ прежде бывшей ветхой; земли имѣетъ 68 десятины. Стоитъ среди торговой площади. Въ ней достопримѣчателенъ, въ особомъ кіотѣ, образъ Божія Матери, чтимый окрестными жителями за чудотворный. Сказываютъ, что давнее стеченіе народа на поклоненіе этому образу послужило началомъ здѣшнихъ ярмарокъ. По завѣщанію умершей православной супруги владѣльца, урожденной Дашковой, построена графомъ Ржевусскимъ сребренная на образъ риза и облаченіе на св. престолъ. При церкви издавна существуетъ приходское училище, заведенное просвѣщеннымъ священникомъ и благочиннымъ Іаковомъ Сташевскимъ, гораздо прежде всеобщаго заведенія въ нашей губерніи приходскихъ училищъ; почему до половины прихожанъ его грамотны. Самый учитель, кромѣ другихъ украшающихъ его качествъ, изучилъ весьма основательно нѣсколько иностранныхъ языковъ, хотя это ни къ чему не пригодилось въ его положеніи, кромѣ удовлетворенія жаждѣ знанія.

Переклад

Дві церкви: Благовіщенська й Михайлівська, обидві дерев’яні, 5-го класу. Благовіщенську збудовано 1800 року; землі має 70 десятин. Попередня Благовіщенська церква, як видно з візити за 1741 рік, була збудована «громадою» біля старої 1726 року. Парафіян на час візити мала 160 дворів. Михайлівську збудовано 1796 року, теж на місці колишньої, що занепала; землі має 68 десятин. Стоїть посеред торгової площі. У ній заслуговує на увагу образ Божої Матері в окремому кіоті, який навколишні жителі шанують як чудотворний. Кажуть, що давнє збирання народу на поклоніння цьому образу дало початок тутешнім ярмаркам. За заповітом померлої православної дружини власника, уродженої Дашкової, граф Ржевуський справив срібну ризу на образ і облачення на св. престол. При церкві здавна існує парафіяльне училище, засноване освіченим священиком і благочинним Іаковом Сташевським значно раніше, ніж у нашій губернії почали повсюдно заводити парафіяльні училища; тому до половини його парафіян письменні. Сам учитель, крім інших чеснот, що його прикрашають, вельми ґрунтовно вивчив кілька іноземних мов, хоча в його становищі це ні на що не знадобилося, крім утамування спраги знань.

Примітки до перекладу

Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 12 верст ≈ 12,8 км; 70 десятин ≈ 76,5 га; 68 десятин ≈ 74,3 га. Перерахунок наш.

Назва. «Джуньковъ» — Дзюньків. Тепер — село Дзюньків Погребищенської громади Вінницької області.

«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Бердичівський повіт, «Погребищское имѣніе.»
Сторінки
261–262 · скан 261, скан 262
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 261–262. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/dziunkiv/