Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

ОБУХОВЪ мѣстечко въ 4-хъ верстахъ отъ Безрадичъ, лежитъ въ котловинѣ окруженной горами, которые раздвигаясь, пропускаютъ къ днѣпровскимъ лугамъ небольшой ручей изъ горныхъ ключей образовавшійся. На ручьѣ называемомъ Кубрина устроено два пруда съ водяными мельницами. Мѣстность селенія защищенная горами отъ всѣхъ вѣтровъ, благопріятствуетъ садоводству и огородничеству. Поля принадлежащія селу имѣютъ отличный черноземъ и принадлежатъ къ степной части Кіевскаго уѣзда, славящейся своимъ плодородіемъ. Жителей обоего пола въ мѣстечкѣ: христіанъ 5234, (3018 въ казенной части и 2216 въ помѣщичьей), евреевъ 432.

Переклад

ОБУХІВ, містечко за 4 версти від Безрадичів, лежить в улоговині, оточеній горами, які, розступаючись, пропускають до дніпровських лук невеликий струмок, що утворився з гірських джерел. На струмку, який називається Кубрина, влаштовано два стави з водяними млинами. Місцевість поселення, захищена горами від усіх вітрів, сприяє садівництву й городництву. Поля, що належать селу, мають чудовий чорнозем і належать до степової частини Київського повіту, яка славиться своєю родючістю. Жителів обох статей у містечку: християн 5234 (3018 у казенній частині і 2216 у поміщицькій), євреїв 432.

Оригінал

Обуховъ неупоминается въ древнихъ лѣтописяхъ, хотя часто представлялись къ тому для лѣтописцовъ случаи, по важности событій въ окрестностяхъ его происходившихъ и по близости къ Триполю. Если онъ существовалъ до татарскихъ нашествій: то подъ другимъ именемъ, а вѣроятнѣе, что въ мѣстности имъ занимаемой находились хутора Трипольскихъ мѣщанъ. Валъ находящійся на полѣ между мѣстечкомъ и рѣкою Стугною, по видимому тотъ самый, который упоминается какъ уже существующій въ 1093 во время битвы Святополка съ половцами: преданіе народное говоритъ, что Обуховъ первоначально населенъ выходцами изъ разныхъ сторонъ, большею частію бѣглецами и получилъ названіе по тому случаю, что одинъ изъ жителей убилъ другаго обухомъ или заднею частію топора. Въ XV вѣкѣ Обуховъ со всѣми селами по рѣчкѣ Красной, Казиміромъ Ягеллономъ былъ наданъ Ивану Туршчу или Туршчину. Этотъ Туршчъ имѣлъ одну дочь, съ которою женился Олехно (Алексѣй) Монвидъ Дорогостайскій и такимъ образомъ здѣлался владѣтелемъ Обуховскихъ имѣній. Петръ сынъ Олехна, имѣлъ четырехъ сыновъ: Николая, Станислава, Петра и Іоанна. По смерти Петра Дорогостайскаго—отца, произошелъ въ 1550 году раздѣлъ оставшихся по немъ имѣній между сынами, въ силу котораго Обуховщина досталась найменьшему сыну Ивану. Онъ владѣлъ имѣніемъ 15 лѣтъ и умеръ оставши единственнымъ наслѣдникомъ сына Павла, еще недостигшаго совершеннолѣтія. Назначенный по духовному завѣщанію опекуномъ малолѣтняго Ивана его дядя Петръ Дорогостайскій, высылаетъ его въ чужіе края для образованія, а имѣніе беретъ въ опеку. О Павлѣ выѣхавшемъ за границу очень долго небыло никакихъ извѣстій; наконецъ разнесся слухъ, что онъ умеръ. Дядя Петръ, по случаю смерти племянника признается владѣтелемъ Обуховщины, а въ 1588 году продаетъ имѣніе извѣстному вѣроотступнику Яну Острожскому за 300 копъ грошей литовскихъ. Обуховщина въ то время слагалась изъ Обухова, Германовки, Яцекъ, Деремезной и Перегоновки. Но чрезъ десять лѣтъ послѣ продажи Павелъ Дорогостайскій возвращается изъ за границы послѣ продолжительнаго отсутствія и находитъ имѣніе вь чужихъ рукахъ. Начинается процессъ между нимъ и покупателемъ имѣнія. Князь защищался, но наконецъ Острожскій возвратилъ Дорогостайскому только Обуховъ. Остальныя имѣнія въ 1598 году отдалъ во владѣніе Трипольскимъ, въ пользу которыхъ присуждена значительная сумма за грабежи Острожскимъ произведенные. Съ 1600 года Павелъ Дорогостайскій продолжалъ искъ на Трипольскихъ о возвращеніи ему всей Обуховщины, чего и достигъ. Павелъ Дорогостайскій имѣлъ одну дочь, которую отдавши за Андрея Фирлея, воеводу Бельзскаго, передалъ вмѣстѣ съ тѣмъ въ домъ Фирлеевъ имѣніе. Андрей Фирлей неимѣлъ дѣтей; почему всѣ его имѣнія, по смерти его поступили къ его сестрѣ Аннѣ, бывшей въ замужествѣ за Казиміромъ Тарновскимъ. Произшедшая чрезъ нѣсколько лѣтъ революція малороссійскаго народа прекратила для Обухова помѣщичью власть и мѣстечко это оставалось вольнымъ до самаго присоединенія къ Россіи въ концѣ прошлаго вѣка. Такъ какъ Обуховъ лежитъ по правую или польскую сторону рѣки Стугны: то по трактату 1686 года ему слѣдовало принадлежать польшѣ. Но Обуховцы не считали для себя обязательнымъ этаго условія и, пользуясь мѣстностію, близостію къ границамъ и обширностію прилегающихъ лѣсовъ, не допускали польскому правительству водворить у нихъ вновь помѣщичью власть и уніатство, и даже дозволяли себѣ защищать силою свою независимость отъ покушенія польскихъ властей. Отъ этаго Обуховцы въ прошломъ вѣкѣ были оглашены въ окрестностяхъ Кіева какъ разбойники. Очевидно, что это обвиненіе несправедливо приписано имъ иноземцами въ досадѣ причиненной неудавшимися попытками подчинить Обуховцовъ своей власти. Въ 1797 году ИМПЕРАТОРОМЪ ПАВЛОМЪ I-мъ половина Обухова съ 3562 десятинами земли подарена въ отчинную собственность бывшаго Кіевскаго гражданскаго губернатора Николая Михайловича Бердяева. сыну коего генералъ-лейтенанту Михаилу Николаевичу, а по смерти сего въ 1859 году внуку Николаю Михайловичу и нынѣ принадлежитъ. Другая часть съ такимъ же количествомъ земли тогда же пожалована на столовое содержаніе кіевскихъ комендантовъ, но въ послѣдствіи времени поступила въ вѣдѣніе государственныхъ имуществъ. Въ настоящее время въ Обуховѣ бываетъ шесть годичныхъ ярмарокъ; въ помѣщичьей части устроены винокуренный, кирпичный и холщевой заводы; а также шпанскихъ овецъ, въ коемъ содержится выше 2000 головъ.

Переклад

Обухів не згадується в давніх літописах, хоча літописці часто мали для цього нагоду через важливість подій, що відбувалися в його околицях, і через близькість до Трипілля. Якщо він існував до татарських навал, то під іншою назвою; імовірніше ж, що на місці, яке він займає, були хутори трипільських міщан. Вал, що є в полі між містечком і річкою Стугною, очевидно, той самий, який згадується як уже наявний у 1093-му під час битви Святополка з половцями. Народний переказ каже, що Обухів спочатку заселили вихідці з різних сторін, здебільшого втікачі, і що назву він дістав через те, що один із жителів убив другого обухом, тобто задньою частиною сокири. У XV столітті Казимир Ягеллон надав Обухів з усіма селами по річці Красній Іванові Туршчу, або Туршчину. Цей Туршч мав одну дочку, з якою одружився Олехно (Олексій) Монвид Дорогостайський і так став власником обухівських маєтків. Петро, син Олехна, мав чотирьох синів: Миколая, Станіслава, Петра й Іоанна. Після смерті Петра Дорогостайського-батька 1550 року відбувся поділ маєтків, що лишилися після нього, між синами, за яким Обухівщина дісталася наймолодшому синові Іванові. Він володів маєтком 15 років і помер, залишивши єдиним спадкоємцем сина Павла, який ще не досяг повноліття. Призначений за духовним заповітом опікуном малолітнього Івана [так у книзі; очевидно, Павла] його дядько Петро Дорогостайський відсилає його в чужі краї на навчання, а маєток бере під опіку. Про Павла, який виїхав за кордон, дуже довго не було жодних звісток; нарешті рознеслася чутка, що він помер. Дядька Петра з огляду на смерть небожа визнають власником Обухівщини, а 1588 року він продає маєток відомому віровідступникові Янові Острозькому за 300 кіп литовських грошів. До Обухівщини тоді входили Обухів, Германівка, Яцки, Деремезна й Перегонівка. Але через десять років після продажу Павло Дорогостайський повертається з-за кордону після тривалої відсутності й знаходить маєток у чужих руках. Починається судовий процес між ним і покупцем маєтку. Князь боронився, але врешті Острозький повернув Дорогостайському тільки Обухів. Решту маєтків 1598 року він віддав у володіння Трипільським, на користь яких було присуджено значну суму за грабежі, вчинені Острозьким. З 1600 року Павло Дорогостайський вів далі позов проти Трипільських про повернення йому всієї Обухівщини і домігся цього. Павло Дорогостайський мав одну дочку; видавши її за Андрія Фірлея, белзького воєводу, він разом із тим передав маєток до роду Фірлеїв. Андрій Фірлей не мав дітей, тому всі його маєтки після його смерті перейшли до його сестри Анни, яка була заміжня за Казимиром Тарновським. Революція малоросійського народу, що сталася за кілька років, припинила для Обухова поміщицьку владу, і це містечко лишалося вільним аж до самого приєднання до Росії наприкінці минулого [XVIII] століття. Оскільки Обухів лежить на правому, або польському, боці річки Стугни, то за трактатом 1686 року він мав належати Польщі. Але обухівці не вважали цієї умови обов’язковою для себе і, користуючись місцевістю, близькістю до кордонів і великими прилеглими лісами, не давали польському урядові знову запровадити в них поміщицьку владу й уніатство, ба навіть дозволяли собі силою боронити свою незалежність від посягань польської влади. Через це в минулому столітті обухівців ославили в околицях Києва як розбійників. Очевидно, що це звинувачення несправедливо приписали їм чужинці з досади, спричиненої невдалими спробами підкорити обухівців своїй владі. 1797 року імператор Павло I подарував половину Обухова з 3562 десятинами землі у вотчинну власність колишньому київському цивільному губернаторові Миколі Михайловичу Бердяєву; ця половина належала його синові, генерал-лейтенантові Михайлові Миколайовичу, а після смерті того 1859 року — онукові Миколі Михайловичу, якому належить і нині. Другу частину з такою самою кількістю землі тоді ж пожалувано на столове утримання київських комендантів, але згодом вона перейшла у відання державних маєтностей. Нині в Обухові буває шість річних ярмарків; у поміщицькій частині влаштовано гуральню, цегельню й полотняний завод, а також [завод] шпанських овець, у якому утримується понад 2000 голів.

Оригінал

Приходскихъ церквей двѣ: обѣ 3-го класса:

Переклад

Парафіяльних церков дві, обидві 3-го класу:

Оригінал

а) Въ казенной части деревянная на каменномъ фундаментѣ во имя Архистратига Михаила, построена на счетъ казны въ 1852 году. Земли имѣетъ 60 десятинъ. Близь нея находится старая деревянная церковь, бывшая теплая о двухъ престолахъ: во имя всѣхъ святыхъ и въ честь чудотворной Казанской иконы Богоматери.

Переклад

а) У казенній частині — дерев’яна на кам’яному фундаменті, на честь Архістратига Михаїла, збудована коштом казни 1852 року. Землі має 60 десятин. Біля неї стоїть стара дерев’яна церква, колишня тепла [опалювана], з двома престолами: на честь Усіх святих і на честь чудотворної Казанської ікони Богоматері.

Оригінал

б) Въ помѣщичьей части каменная съ такою же колокольнею, построена въ 1816 году покойнымъ помѣщикомъ генералъ-лейтенантомъ Николаемъ Михайловичемъ Бердяевымъ, съ двумя престолами: главный во имя Воскресенія Христова и предѣльный во имя святителя Николая. Земли принадлежитъ церкви 48 десятинъ. Въ дворцѣ помѣщика находится и третья церковь домовая во имя пресвятыя Тройцы и при ней состоитъ особый священникъ; но разрѣшеніе на существованіе ея дано пожизненно матери настоящаго владѣльца.

Переклад

б) У поміщицькій частині — кам’яна з такою ж дзвіницею, збудована 1816 року покійним поміщиком генерал-лейтенантом Миколою Михайловичем Бердяєвим, з двома престолами: головний — на честь Воскресіння Христового, бічний — на честь святителя Миколая. Церкві належить 48 десятин землі. У палаці поміщика є й третя, домова церква на честь Пресвятої Трійці, і при ній служить окремий священник; але дозвіл на її існування дано довічно матері теперішнього власника.

Примітки до перекладу

Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 4 версти ≈ 4,3 км; 3562 десятини ≈ 3891 га; 60 десятин ≈ 65,5 га; 48 десятин ≈ 52,4 га. Перерахунок наш.

Назва. «Обуховъ» — Обухів.

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.

«Державні маєтності». Казенні села, що підлягали управлінню державних маєтностей, а не поміщикові.

«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.

«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Київський повіт, «КІЕВСКІЙ УѢЗДЪ»
Сторінки
41–43 · скан 41, скан 42, скан 43
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 41–43. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/obukhiv/