Нові Безрадичі у Похилевича (1864)

Переклад

БЕЗРАДИЧІ, село за 4 версти на південь від с. Великих Дмитровичів, на лівому березі річки Стугни. Біля Нових Безрадичів Стугна, вийшовши з гір на дніпровські луки, повертає до Трипілля повз с. Нещерів і тече серед широкого й непрохідного болота. Біля Нових Безрадичів Стугну перетинає південна дорога з Києва до Трипілля, бо найпряміша лугова дорога на Козин недоступна під час розливу річок. Колись у Безрадичах був міст через Стугну, але давно згнив, і тепер зручна переправа лише взимку; влітку ж річку переїжджають убрід тільки в суху пору. Хоча цілком можна відновити колишній міст, навколишні селяни, тримаючись правила, що дорога збагачує в нас лише різних євреїв, а для селян є тягарем, не хочуть відбудовувати мосту. Помітно, що Нові Безрадичі старші за Старі, які лежать трохи вище по річці Стугні. Безліч давніх могил навколо села є тому доказом і свідчить про битви, що відбувалися при переправі через значну річку. Варто уваги, що біля західного краю Старих Безрадичів, на природній, досить великій горі, урвистій з усіх боків, є давній замок із вцілілими земляними укріпленнями, зі слідами будівель усередині та глибокого колодязя, і що це замчище навколишні жителі називають Торчеським. Хоча дослідники руських старожитностей шукають давній Торчеськ, столицю торків, на річці Росі і ще далі, аж до нинішнього села Торчиці в Таращанському повіті, проте й свідчення безрадицьких жителів, на нашу думку, не можна визнати безпідставним і новою вигадкою фантазії. Наводимо тут розповідь про облогу Торчеська половцями 1093 року, взяту нами з літопису («Полн. Собр. Русск. лѣтоп.», том I, с. 95 і 96), як доказ того, що місто Торчеськ було десь поблизу Києва і, очевидно, саме в тому місці, яке вказують безрадичани:

Переклад

«Въ лѣто 1093 преставися великій князь Всеволодъ, сынъ Ярославова, внукъ Владиміра, апрѣля въ 13-й день; а 24-го апрѣля прибылъ въ Кіевъ изъ Турова Святополкъ и принялъ бразды правленія. Половцы, узнавши о смерти Всеволода... почаша воевати... и оступиша Торційскій градъ. Святополкъ собралъ войска и послалъ въ Черниговъ и Переяславль требовать помощи. Вмѣстѣ съ ратью Владиміра князя Черниговскаго и Ростислава Переяславскаго, Святополкъ съ Кіевлянами прибылъ къ Стугнѣ. Три князья съ дружиною составили совѣтъ, чтобы рѣшить, должно ли переходить рѣку? Владиміръ утверждалъ, яко здѣ стояще, чрезъ рѣку, въ грозѣ сей, створилъ миръ съ ними. Этаго совѣта придерживались благоразумные мужи Янъ и прочіи. Кіяне же невосхотѣша, но рекоша: хочемъ ся бити! поступимъ на ону сторону рѣки! Рѣшили послѣдовать этому требованію. Перешли Стугну, хотя въ ту пору она была наводнена. Приготовились къ бою: на правомъ крылѣ сталъ Святополкъ съ Кіянами, на лѣвомъ Владиміръ, въ срединѣ Ростиславъ. Минувши Треполь, пройдоша валъ и се половцы идяху противу и стрѣльцы предъ ними. Нашимъ же ставшимъ межи валомъ, поставиша стяги своя и пойдоша стрѣльцы изъ валу и половцы, пришедше къ валу, поставиша стяги своя и налегше первѣе на Святополка, взломиша полкъ его. Святополкъ же стояше крѣпко и побѣгоша людіе не терпяче ратныхъ противленія, и побѣже Святополкъ. Потомъ наступиша на Володимера и бысть брань люта, побѣже и Володимеръ съ Ростиславомъ. Прибѣгоша къ рѣцѣ Стугнѣ, и вбреде Володимеръ съ Ростиславомъ, нача утопати Ростиславъ предъ очима Владимерима, и хотѣ похватити брата своего и мало не утопе самъ. И утопе Ростиславъ, сынъ Всеволожъ... Володимеръ, пребредъ рѣку съ малою дружиною и перешедъ на ону сторону Днѣпра, плакася по братѣ своемъ и по дружинѣ своей, и прійде въ Черниговъ печаленъ зѣло. Святополкъ же вбѣже въ Треполь и затворися ту и бѣ ту до вечера, и на ту ночь прійде Кіеву. Половцы же пустиша по землѣ воюючи, а другіи возвратишася къ Торцскому. Сія злоба случися въ день Вознесенія Господня, мая въ 26-й день... Половцемъ же осѣдящемъ Торцскій, противящимъ же ся Торкомъ и крѣпко борющимся изъ града, убиваху многи отъ противныхъ. Половцы же начаша налагати и отымаху воду и изнемогати начаша людіе во градѣ водною жаждою и голодомъ. И прислаша Торци къ Святополку глаголющи: аще не пришлете брашна, предатися имамы. Святополкъ же посла имъ, и не бѣ льзѣ вкрастися въ градъ чрезъ множество вой ратныхъ. Стояша около града недѣль 9 и раздѣлишася на двое: едины сташа у града, рать борюще, друзіи пойдоша Кіеву, межи Кіевъ и Вышгородъ, Святополкъ же выйде на Желаню, и пойдоша противу себе обои; и сступишася, и укрѣпися брань, побѣгоша наши предъ иноплеменники, падаху язвенніи предъ враги нашими и мнози погибоша мертви паче неже у Триполя. Святополкъ же прійде Кіеву самъ третій, а половцы возвратишася къ Торцскому. Бѣша же сія злая іюля 23-го; на звутріе яже въ 24-й въ святаго мученику Бориса и Глѣба, еже есть праздникъ новый Русскія земли, бысть плачь въ градѣ, а не радость грѣхъ ради нашихъ. Половцы воеваша много и возвратишася къ Торцскому, и изнемогоша людіе въ градѣ гладомъ, и предашася ратнымъ. Половцы же пріимше градъ, запалиша ѝ огнемъ, люди раздѣлиша, и ведоша въ Вежѣ къ сердоболемъ своимъ и сродникомъ своимъ» [«Року 1093 помер великий князь Всеволод, син Ярославів, онук Володимира, 13 квітня; а 24 квітня до Києва прибув із Турова Святополк і взяв кермо влади. Половці, дізнавшись про смерть Всеволода… почали воювати… і обступили Торчеське місто. Святополк зібрав війська й послав до Чернігова та Переяслава просити допомоги. Разом із раттю Володимира, князя чернігівського, і Ростислава переяславського Святополк із киянами прибув до Стугни. Троє князів із дружиною зібралися на раду, щоб вирішити, чи слід переходити річку. Володимир твердив, що, стоячи тут, через річку, під цією загрозою, [слід] укласти з ними мир. Цієї поради трималися розважливі мужі Ян та інші. Кияни ж не захотіли, а сказали: хочемо битися! перейдімо на той бік річки! Вирішили виконати цю вимогу. Перейшли Стугну, хоча тієї пори вона розлилася. Приготувалися до бою: на правому крилі став Святополк із киянами, на лівому Володимир, посередині Ростислав. Минувши Трипілля, пройшли вал, і ось половці йшли назустріч, а стрільці перед ними. Коли ж наші стали між валами, поставили стяги свої, і вийшли стрільці з валу; а половці, підійшовши до валу, поставили стяги свої і, наваливши спершу на Святополка, проломили полк його. Святополк же стояв міцно, але побігли люди, не витримавши опору ворогів, і побіг Святополк. Потім наступили на Володимира, і була люта битва; побіг і Володимир із Ростиславом. Прибігли до річки Стугни, і пішов убрід Володимир із Ростиславом; почав тонути Ростислав на очах у Володимира, і хотів [той] підхопити брата свого, і мало не втонув сам. І втонув Ростислав, син Всеволодів… Володимир, перебрівши річку з малою дружиною і перейшовши на той бік Дніпра, плакав за братом своїм і за дружиною своєю і прийшов до Чернігова дуже засмучений. Святополк же втік до Трипілля, і зачинився там, і пробув там до вечора, і тієї ночі прийшов до Києва. Половці ж пустилися по землі, воюючи, а інші повернулися до Торчеська. Ця біда сталася в день Вознесіння Господнього, 26 травня… Коли половці облягали Торчеськ, а торки опиралися й міцно билися з міста, [вони] вбивали багатьох із супротивників. Половці ж почали насідати й відібрали воду, і почали знемагати люди в місті від спраги й голоду. І прислали торки до Святополка, кажучи: якщо не пришлете їжі, мусимо здатися. Святополк же послав їм, але неможливо було прокрастися в місто через безліч ворожих воїнів. Стояли [половці] під містом 9 тижнів і розділилися надвоє: одні стали біля міста, ведучи бій, а інші пішли до Києва, між Київ і Вишгород. Святополк же вийшов на Желань, і пішли обидві [сторони] одна проти одної, і зійшлися, і розгорілася битва; побігли наші перед іноплемінниками, падали поранені перед ворогами нашими, і багато загинуло, більше, ніж біля Трипілля. Святополк же прийшов до Києва сам-третій, а половці повернулися до Торчеська. Сталися ж ці лиха 23 липня; а назавтра, 24-го, на [день] святих мучеників Бориса і Гліба, що є новим святом Руської землі, був у місті плач, а не радість, за гріхи наші. Половці багато воювали й повернулися до Торчеська, і знемогли люди в місті від голоду, і здалися ворогам. Половці ж, узявши місто, підпалили його вогнем, людей поділили й повели до веж [кочовищ] до своїх близьких і родичів своїх».] Нині в замку, що носить ім’я Торчеського, сіють жито й гречку, і вони добре родять, а повз нього йде дорога з Безрадичів до села Бугаєвки, і є брід через Стугну. Жителів обох статей у Безрадичах налічується: у Нових — 425, у Старих — 766. До відібрання монастирських маєтків Безрадичі належали Києво-Печерській лаврі.

Переклад

Парафіяльна церква стоїть у Нових Безрадичах. Вона дерев’яна, 5-го класу, зі зменшеною платнею для причту; землі має 101 десятину; збудована 1727 року, а відремонтована 1850-го.

Переклад

До безрадицької парафії приписано село Козин, що лежить за 8 верст від Безрадичів, біля рукава Дніпра, який називається Король. Жителів у ньому обох статей: 358 християн і 15 євреїв. Село лежить посередині літньої, або лугової, дороги з Києва до Трипілля. Жителі промишляють сіном, яке збирають на дніпровських луках, а почасти лісом і рибальством. Євреї ж, як звичайно, живуть коштом проїжджих і простоти селян. До 1787 року Козин як хутір належав Києво-Печерській лаврі.