Медведівка у Похилевича (1864)

Переклад

МЕДВЕДІВКА, містечко на правому, чорноземному й гористому, березі Тясмину, за 8 верст вище села Новоселиці. У самому містечку в річку Тясмин впадає струмок Медведев, що витікає з Мотроненського лісу й ділить містечко на дві рівні частини, з яких південно-східна належить до Чигиринського округу державних маєтностей, а північно-західна становить приватний маєток, що належить нині сенаторові, таємному радникові Іванові Івановичу Фундуклею. Жителів обох статей християн: у першій частині 740, у другій 675, євреїв в обох 2320. 1741 року в Медведівці було 200 дворів і до 1500 душ обох статей самих лише християн, хоча лише за шість років перед тим, а саме 15 серпня 1735 року, містечко спустошив напад татар. Євреїв тоді зовсім не було; 1808 року християн налічувалося 1167 у 122 дворах, євреїв 350. На горі, над річкою Тясмином, є давній замок, оточений земляним валом і ровом, на якому ще недавно видно було залишки дубового частоколу. При самому в’їзді в містечко з північного заходу стоїть давня висока могила з двома меншими. На ній за князя Яблуновського влаштовано римо-католицький цвинтар для латинян, що мешкають в околицях. За того самого власника в самому містечку збудовано й латинський костел, що мав окремих ксьондзів; але його закрито відтоді, як маєток перейшов до російського власника, який допускає до посад в економії й православних. Через це римо-католиків у містечку й у маєтку не стало. На північному краю містечка, над річкою Тясмином, з 1848 року влаштовано великий завод цукру-піску, а також пивоварний — з 1836 року, обидва в кам’яних будівлях.

Переклад

Медведівку слід уважати головним місцем у чигиринському маєтку пана Фундуклея, хоча управитель живе в селі Головківці. До цього маєтку належать до 3000 ревізьких душ і 16 916 десятин землі. Він складається з таких сіл: Медведівки, Головківки, Мельників, Нової Осоти, Старої Осоти та Іванівки. У минулому столітті Медведівка неподільно належала до Чигиринського староства. Але з 1795 року, вже за російського уряду, межі староства на півночі визначено струмком Медведевим; через це містечко поділено на дві частини, з яких ту, що її визнано власністю старости, князя Максиміліана Яблуновського, негайно (1806 року) разом із навколишніми селами продано Ієронімові Собанському, від якого 1836 року її купив колишній київський цивільний губернатор Фундуклей (див. Козацьке).

Переклад

Нині в містечку дві церкви:

Переклад

Успенська, дерев’яна, 5-го класу, землі має 43 десятини; збудована 1735 року на місці давнішої, що мала ту саму назву.

Переклад

Михайлівська, позаштатна, дерев’яна, до 1843 року мала окремих парафіяльних священників. Їй належить 35 десятин землі. У візитації Чигиринського деканату за 1741 рік про цю церкву сказано: «церкѣв под титулом Св. Михаила выше окѣн збудована, без повалы и подлоги и огродзонего цментаря, слома̨ покрыта, пшез парохіан, в року 1738, по спаліоней Татарами, выбудована. Священник Іоанн Самуйлович, посвіе̨цоный 1723 року въ Переясловѣ. В тым же міастечку была друга церкіевь (Успенская), ктора̨ Татарове зе вшистким спалили» [церква під титулом Св. Михаїла, збудована вище вікон, без стелі й підлоги та без огородженого цвинтаря, покрита соломою, збудована парафіянами 1738 року після спаленої татарами. Священник Іоанн Самуйлович, висвячений 1723 року в Переяславі. У тому ж містечку була друга церква (Успенська), яку татари спалили з усім добром]. Але за народним переказом, крім цих двох церков, були ще три, безсумнівно, теж дерев’яні: Преображенська, згадана в описі церков Переяславської єпископії ігумена Мелхиседека (див. «Киевские епархиальные ведомости» 1862 р. № 4), Богородична й Троїцька. Місця перших двох навіть показують. Їхнє існування слід віднести до XVII століття. Замість занепалої Михайлівської церкви, що існувала з 1764 року, теперішній благочестивий власник Медведівки 1860 року заклав кам’яну церкву, а після її завершення має намір клопотати й про призначення до неї окремого священника.

Переклад

За 3 версти від містечка Медведівки, на низинному острові річки Тясмину, між поселеннями Трушівцями та Івківцями, лежить позаштатний Миколаївський чоловічий Медведівський монастир. Його оточують вільховий ліс і болота, зарослі очеретом і лозою. За давніх часів до монастиря приїжджали човнами каналом, навмисно прокопаним з великими труднощами серед боліт, а з 1818 року зроблено греблю завдовжки 300 сажнів із 4 дерев’яними мостами. І монастир, і містечко Медведівка, за словами старожилів, дістали свою назву від того, що в цих місцях, то гористих, то болотистих і вкритих непрохідними лісами, за давніх часів водилося безліч ведмедів.

Переклад

Про первісне заснування монастиря достовірних звісток не збереглося. Але безсумнівно, що його, як і інші монастирі південної частини Київської губернії, засновано в ті роки, коли Чигирин набув політичного значення, тобто наприкінці XVI або на початку XVII століття. У копіях збереглися універсали гетьманів на монастирські землі: Юрія Хмельницького від 18 квітня 1661 року й Павла Тетері від 10 жовтня 1663 року, в яких про Медведівський монастир ідеться як про такий, що вже давно існує. Утім, у смутні часи, що настали для Малоросії після Хмельницького, коли Чарнецький та інші польські герої зруйнували все, що мало на собі печать православ’я й руської народності, і Медведівський монастир зруйновано вщент. Лише після того, як унаслідок поділу Малоросії в цих краях утвердилося польське панування, в Медведівському монастирі знову зібралася нечисленна братія, яка близько 1730 року збудувала невелику дерев’яну церкву на честь Святителя Миколая, а князь Ян Станіслав Яблоновський 1), який тоді володів Чигиринським староством, підтвердив за монастирем земельні угіддя, що належали йому ще за гетьманів. Тоді ж у монастирі відновлено ігуменське настоятельство. Медведівський монастир не брав участі в останньому повстанні малоросіян по цей бік Дніпра 1768 року проти польського панування й запровадженої ним унії. За це ігумен Віссаріон і весь монастир зазнали особливого переслідування з боку повсталих козаків. У вересні 1768 року вони напали на монастир, пограбували ігуменські келії та церкву, винесли не тільки гроші й церковне та ігуменське майно, а й забрали всі папери та документи, кажучи, що ті знадобляться їм на пижі для рушничних і пістолетних зарядів. Зате монастир, якому протегували польські вельможі, зберіг свої землі, тоді як інші, що співчували козакам, позбулися своїх угідь.

Переклад

Ось його титул, виписаний з документа, даного монастиреві 1730 року в Подкамені: Ян Станислав, на ксіе̨жствѣ Острогским, Маріамполю, Булшовцу и Подкамѣню Яблоновскій, воевода генералъ земель русскихъ; Свѣцкій, Мосцицкій, Біалоцеркѣвскій, Чегринскій et caet. староста. [Ян Станіслав Яблоновський, на Острозькому князівстві, Маріамполі, Булшовцях і Подкамені, воєвода-генерал руських земель; свецький, мосцицький, білоцерківський, чигиринський і т. д. староста.]

Переклад

1785 року на місці занепалої монастирської церкви з благословення митрополита Самуїла закладено нову церкву, що існує й нині; її завершили через 10 років. Вона теж дерев’яна, трипрестольна, з п’ятьма банями, має 20 сажнів заввишки, 30 завдовжки й 9⅓ завширшки. Головний престол — на честь Святителя Миколая, бічні — на честь Архистратига Михаїла й Різдва Пресвятої Богородиці. Друга монастирська церква, теж дерев’яна, на честь Богоявлення, невелика, тепла, в одній будові з дзвіницею, збудована разом із нею 1819 року стараннями генеральші Ламбової, чий син, Петро Іванович Ламбов — камергер імператорського двору, похований у цьому монастирі. Окрасою першої церкви є чудотворний образ Святителя Миколая, поставлений праворуч в окремому кіоті, до якого з давніх часів сходяться прочани й дістають зцілення. Цей образ прикрашено срібною ризою з таким самим вінцем, оздобленим коштовним камінням. Другу коштовність становлять частки святих мощей багатьох святих, надіслані до монастиря 1845 року митрополитом Філаретом, «какъ священный залогъ благочестиваго житія старцевъ сея обители и какъ небесная ихъ помощь и заступленіе въ жизни сей» [як священна запорука благочестивого життя старців цієї обителі і як їхня небесна допомога й заступництво в цьому житті]. Церковним начинням, ризницею, богослужбовими книгами монастир забезпечений цілком достатньо. Чернечої братії в ньому 1860 року було: ієромонахів з ігуменом 8, ієродияконів 6, монахів 6, послушників 15, людей різного звання 5. Усього 40 осіб. Крім церков, у монастирі є такі будівлі: настоятельські келії, вкриті залізом, 7 будинків для житла братії, трапезна, гостиниця, палата, кухня, комора, два льохи, стайня й лазня. Окремо, поза монастирем, — господарський двір, при ньому три хати, два амбари, стайня, клуня й три сараї. Землі, здебільшого сінокісної та під озерами, монастиреві належить 648 десятин. Два водяні млини дають до 600 рублів прибутку на рік. Недоторканний монастирський капітал сягає 23 000 рублів.

Переклад

Список ігуменів Медведівського монастиря, записаних у монастирському пом’яннику:

Переклад

1) Іринарх. 2) Миссаїл, 3) Іосиф, 4) Єфрем, 5) Гавриїл, 6) Никифор † 1747, 7) Логгин, будівничий, † 1750, 8) Тихон † 1756, 9) Віссаріон † 1797, відомий тим, що протидіяв революції 1768 року, але 1789 року відмовився скласти присягу на вірність польській короні. За це його закували в кайдани, і 4 роки його тримали у Варшаві та Ченстохові разом з Віктором, православним єпископом мінським та ізяславським. Їх звільнено з остаточним приєднанням краю до Росії. 10) Потапій † 1899, 11) Досифей † 1803, 12) Феодосій † 1805, 13) Іоанікій † 1844, 14) Каллист, архімандрит, 1861 року перейшов до Казанської єпархії; Іринарх.