Болячів у Похилевича (1864)

Переклад

БОЛЯЧІВ, село над річкою Здвижем, за 6 верст від Водотиїв. Жителів обох статей: православних 423 і римо-католиків 8; землі 2344 десятини. Належить Карлові Стефановичу Диминському (латин. віросп.). 1737 року Болячів належав Іакову Ерличу — скарбникові смоленському.

Переклад

У візитах 1741 і 1746 років (Паволоцького деканату) про болячівську церкву сказано, що вона на честь Собору Пресвятої Богородиці, триверха, збудована 1736 року, з дзвіницею над бабинцем [притвором], на якій було три чавунні дзвони, а четвертий — спижовий [бронзовий], перевезений із биковської церкви. Парафіяльних дворів мала: 14 у Болячеві, та ще понад те 9 там само обрядку римскіего [римського обряду] 1). Нинішня болячівська церква дерев’яна, на честь Різдва Христового, збудована 1794 року, за штатом зарахована до 7-го класу; землі має 35 десятин. Крім села Болячева, до неї приписано село Покришева, що лежить за 5 верст від неї, ближче до містечка Брусилова, а від Водотиїв лише за 2 версти. Жителів у ньому обох статей 308; землі 1126 десятин. Нещодавно належало Станіславові Лісовському, а нині — баронові Олександрові Рааму (л. в. [латинського віросповідання]).

Переклад

Виписуємо тут із тієї самої візити презенту поміщика Ерлича, дану болячівській церкві в нагороду за її приєднання до унії, бо цей документ відповідає тим, які за подібних обставин були дані дуже багатьом церквам Київської губернії: «Маянц особливый респект на подданых моих вси Болячева дѣдичной, абы вѣрные без пр̄езвоитего не зоставали набоженства.... умыслилем помѣненной вси церкіевь выставить, кто́ра любо ab antiquo въ тей вси бывала, але per hosticum в руине̨ пошла. Тераз абы на тымже мѣйст̄у, имя Бога, въ Тройцѣ св. единего хваліоне было вѣчными часы, до поміеніонней церкви надаіе̨ грунта ве двѣ руце по дни 15, сіаноже̨т̄ь на косаров 20, люб віе̨цей, копцами означит̄ь казалем. Пляц на побудованіе ся В. парохови, также на огрод вздлуж на са̨жни 20, вшир̄ 15; ве млынѣ вольне без черги и міарки мелт̄іе. А же церкіевь св. тераз в едности св. з р̄имским зостае костіолем, пр̄идаіе сіе вольный футор люб пляц на пасѣке̨. Бе̨донцего пароха увалням од аренды корчемной и вшистких податко́в так дворских, яко и громадских, але жебы пр̄и вшельких зоставал вольностях нех дотрима духовнего послушенства р̄имскіего с меми сукцессорами хце̨ тераз и напотымъ... Позваля сіе ему од каждего парохіанина цо року брат̄ь по пулдойницы збожа якіего сам зехце̨ облегуе̨ц пароха обы за здровіе мое и сукцссоров моих пана Бога просил, в дальніи часы о душѣ моей паміе̨тал. Datum в Болячевѣ 11-го Декабря 1737 anno. Якуб Ерлич» [Маючи особливу увагу до моїх підданих дідичного (спадкового) села Болячева, щоб вірні не залишалися без належного богослужіння.... я задумав поставити в згаданому селі церкву, яка хоч здавна в цьому селі була, але через ворога пішла в руїну. Тепер, щоб на тому самому місці ім’я Бога, в Тройці святій єдиного, прославлялося на вічні часи, надаю згаданій церкві ґрунти у двох руках (полях) по 15 днів (оранки), сінокіс на 20 косарів або більше, який я велів позначити копцями (межовими насипами). Пляц (ділянку) превелебному парохові, щоб побудуватися, також під город уздовж на 20 сажнів, ушир — 15; у млині молоти вільно, без черги й мірки. А що свята церква тепер у святій єдності з римським костелом, додається вільний хутір або пляц під пасіку. Теперішнього пароха звільняю від корчемної оренди й усіх податків, як дворських, так і громадських, але щоб він залишався при всіх вольностях, хай дотримується духовного послуху римського, (цього) з моїми наступниками хочу тепер і надалі... Дозволяється йому брати від кожного парафіянина щороку по півдійниці збіжжя, якого сам захоче, зобов’язуючи пароха, щоб за здоров’я моє і моїх наступників Господа Бога просив, а в подальші часи пам’ятав про мою душу. Дано в Болячеві 11 грудня 1737 року. Якуб Ерлич].