Містечко і більший маєток
За Похилевичем, у Вільшані було управління Ольшанського ключа — групи маєтків. Для всього ключа він подав 27 009 десятин землі та 6676 ревізьких душ. Ці числа стосуються ширшого володіння, тому їх не можна читати як площу й населення самого містечка.[1]
Населення Вільшани довідка описує окремо: 2851 православний, 30 римо-католиків і розкольників разом та 850 євреїв. Автор також зазначив, що тут сходилися дороги з Корсуня, Шполи й Звенигородки. Це пояснює місце Вільшани серед сусідніх містечок без ототожнення її з усім маєтковим ключем.[1]
Цукор у господарському описі
На час написання книги Похилевич вважав головною господарською прикметою Вільшани цукрорафінадний завод і називав його одним із найкращих у губернії. Це оцінка автора довідника; показників виробництва, чисельності робітників або року відкриття заводу в цьому описі немає.[2]
Містечко належало до володінь Браницьких. Похилевич пов’язував перехід Вільшани до них зі спадщиною Василя Енгельгардта, яку 1830 року успадкувала Олександра Браницька. Отже, книга поєднує промислову характеристику з історією управління маєтком, але не дає докладного опису роботи підприємства.[2]
Дві парафії та зміна будівель
Успенську церкву, яку описував Похилевич, збудували 1778 року. Перед нею існувала інша будівля, датована 1726 роком. У викладі огляду 1746 року згадано дві парафії з тими самими посвятами, що й у час Похилевича, з 70 дворами при кожній на початку XVIII століття. Це парафіяльні числа, а не підрахунок усього пізнішого містечка.[2]
Миколаївська церква в описі XIX століття була споруджена 1840 року; попередня існувала з 1700-го. Обидва тогочасні храми були дерев’яними. Послідовність будівель допомагає відрізняти тривалість парафії від віку конкретної церкви: одна назва могла переходити від давнішої споруди до новішої.[2]
