Містечко і його жителі
Похилевич наводить у Корсуні 2 245 православних жителів, 158 римо-католиків, 135 лютеран і 2 000 євреїв. Це показники опису, виданого 1864 року, а не сучасна статистика. Категорії населення в ньому подані за релігійною належністю.[2]
Окремо вказано 400 єврейських та 300 християнських будинків. Показники будинків і людей не можна змішувати: вони описують різні сторони містечка. Ці числа також не є чисельністю фабричних працівників, яких автор облікував в іншому абзаці.[2]
Сукно з Корсуня
Суконна фабрика, за Похилевичем, працювала з 1813 року. Сукно — щільна вовняна тканина. Автор зазначає, що якістю виробів та обсягом оборотного капіталу корсунське підприємство значно поступалося Таганчанській, Хабенській і Стеблівській суконним фабрикам.[1]
Продукцію переважно продавали на місці. Наведений у книзі дохід власника сягав 2 000 рублів. Це показник доходу, а не кількість виготовленої тканини; її загального метражу в корсунському описі автор не подав.[1]
Люди й інші виробництва
На фабриці було до 150 працівників, переважно селян, а також кілька іноземців. Джерело не розписує їхні спеціальності або оплату праці. Такі подробиці потребували б іншого документа, а наявний опис показує лише загальний склад робочої сили.[1]
Похилевич також згадує нещодавно влаштований шкіряний завод, не називаючи року його заснування. Поряд із суконним виробництвом це ще один господарський об’єкт Корсуня, але його продуктивність у цій частині книги не визначена.[1]
