Що дали обстеження
За каталогом 1984 року, городище обстежували експедиція В. Й. Довженка 1949 року та М. П. Кучера 1980 року. У невеликих пробних розкопах — шурфах — дослідники перевірили культурний шар, тобто ґрунт зі слідами життя людей.[1]
Його товщина подекуди сягала 1,5 метра. Серед знахідок названо уламки посуду XI–XIII століть, ніж та ножиці для стриження овець. Це конкретні речі з археологічного опису, проте вони не дають підстав відтворювати невідомий план жител чи майстерень.[1]
Городище і посад
Дослідники відрізняли укріплену частину від посаду — неукріпленого міського поселення. На посаді також виявили кераміку XI–XIII століть. Таким чином, давній Корсунь у каталозі представлений не лише залишками оборони, а й територією міського життя.[1]
М. П. Кучера у зведенні 1999 року також датує корсунську пам’ятку XI–XIII століттями. Рік першої літописної згадки Корсуня каталоги подають по-різному: зведення 1984 року — 1172, Кучера — 1169.[1][2]
Пізніше укріплення
Наявність речей XVII століття дала укладачам каталогу підставу припускати повторне використання городища як укріплення. Самі знахідки не означають безперервного існування однакових оборонних споруд упродовж усіх цих століть.[1]
Похилевич у виданні 1864 року описав Корсунський замок: квадратний вал із чотирма бастіонами, глибокий рів, дубовий частокіл, міст із підйомом і браму з бійницями. Посередині стояв будинок коменданта чи губернатора, а в його час у замку були склади власника маєтку. Окремо від замку автор згадав два укріплені місця за межами містечка; з його опису не випливає, що замок стояв на місці давньоруського городища.[3]
