Рось у початку життєпису
Опис рідної місцевості займає помітне місце вже на першій сторінці життєпису. Автор згадує мінливі картини природи, каміння та рух води. Так Стеблів постає не просто записаним місцем народження, а середовищем, образи якого письменник зберіг у пам’яті.[1]
За його описом, Стеблів лежить недалеко від Дніпра, у гористій і скелястій місцевості, по обидва береги Росі. Посеред містечка річка згинається коліном, береги обставлені скелями, а на порогах вода шумить серед каміння.[1]
Усне слово та книжки
Письменник розповідав, що змалку слухав казки й пісні та придивлявся до народного життя. Пісні звучали й під час повсякденної роботи. За власними словами, він запам’ятовував їх, бо дуже любив спів; в автобіографії це частина раннього знайомства з живою українською мовою.[1]
Іншим джерелом вражень було читання. Приїжджаючи додому на канікули, він перечитував історичні праці Маркевича й Бантиша-Каменського та «Літопис Самовидця». Отже, в описаному ним досвіді усні розповіді поєднувалися з книжною історією.[1]
Від перших уроків до училища
Читати й писати його навчив батько — стеблівський священик, який завів для сільських хлопців школу: улітку заняття були на пасіці, взимку — на кухні. Коли про неї дізнався польський пан, власник Стеблева, він дорікнув батькові, що грамотні селяни не схочуть працювати, і звелів забрати хлопців на суконну фабрику. На сьомому році життя хлопця відвезли вчитися до Богуслава; у спогадах цей від’їзд пов’язаний із сильним сумом за домом.[1]
Наступним етапом стали Семигори, де він навчався протягом зими й літа. На дев’ятому році Нечуй-Левицький вступив до першого класу Богуславського духовного училища. Життєпис дозволяє простежити ці послідовні кроки від стеблівського дитинства до систематичної освіти.[1]
