Старовинна річ дорожча за метал
За повідомленням Похилевича, власник маєтку заохочував приносити йому знайдені старовинні предмети. Він обіцяв платити більше, ніж коштував метал, із якого їх виготовлено. Автор пов’язував із таким способом придбання збереження низки речей, що потрапили до колекції.[1]
Місцеві знахідки поєднувалися з іншими придбаннями. Похилевич назвав зібрання в будинку власника досить значним музеєм. Це слово характеризує приватну колекцію його часу; наведений опис сам по собі не встановлює її тотожності з пізнішими державними музейними фондами.[1]
Посудина й дата на ковші
Серед предметів автор виділив золоту посудину вагою понад фунт зі слов’янськими арабесками та довгим ланцюгом із товстого золотого дроту. Усередині посудини збереглася якась густа смола.[1]
Похилевич також згадує кілька срібних ковшів, на одному з яких був напис із датою 1619.[1]
Картини та книги для читачів
Курінна пише про живопис, скульптуру й археологічну колекцію в палаці. Водночас вона визнає, що повного складу мистецького зібрання встановити не вдалося.[1][2]
Бібліотека служила не лише власникам маєтку. За Курінною, книгами з дозволу власниці користувалися учениці місцевого жіночого училища; працювали з ними й дослідники. Авторка також повідомляє про передачу частини книг до Всенародної бібліотеки України. Так історія зібрання виходить за межі приватного зберігання і пов’язується з навчанням та науковою роботою.[2]
