Що помітили вже під час розвідки
У повідомленні про сезон 2000 року В. І. Усик описав у шурфі два давні ґрунти й два рівні культурних знахідок. Окреме розчищення дало два відщепи середньопалеолітичного вигляду. Один мав ознаки, характерні для левалуа-мустьєрських комплексів. Автор припускав наявність відповідного давнього шару, проте вказував, що ці знахідки, ймовірно, були перевідкладені ще в давнину.[2]
Перевідкладення означає, що річ опинилася в іншому місці залягання після первісного відкладення. Для археолога це принципова різниця: форма виробу може зберігати давні ознаки, але його теперішнє положення не обов’язково є тим місцем, де його залишила людина. Перший звіт зберіг цю невизначеність і не приписав усім знахідкам один надійно встановлений вік.[2]
Ґрунт молодший за матеріал, у якому він утворився
Пізніша праця зосередилася, зокрема, на розрізі Сокирниця 1-А. Автори пояснюють, що на відносно рівній поверхні тераси відклади накопичувалися повільно. Під час наступних теплих етапів ґрунтові процеси істотно змінювали матеріал попередніх холодних періодів. Тому за зовнішнім виглядом він міг належати до нижнього горизонту молодшого ґрунту, хоча утворився раніше.[1]
Така перебудова не тотожна перевідкладенню окремого кам’яного виробу. У першому випадку змінюються властивості відкладу; у другому йдеться про переміщення речі. Щоб розрізнити час накопичення матеріалу й час пізнішого ґрунтоутворення, дослідники порівняли будову ґрунтів із пилком рослин та археологічними знахідками.[1]
Пилок і морозні тріщини зберегли іншу історію
У нижній частині одного з горизонтів автори виявили пилковий склад, пов’язаний із холодними відкритими ландшафтами, та верхньопалеолітичні вироби. Вище, у тому самому складному ґрунтовому профілі, радіовуглецева дата вказувала вже на голоцен — час після завершення плейстоцену. Отже, одна сучасна ґрунтова будова поєднувала матеріал різного віку.[3]
Іншою підказкою стали морозні тріщини, що глибоко розсікали витачівські відклади. Їх розглядали разом із пилком як свідчення холодного етапу. На фотографіях і кресленні розрізу видно, чому шари не можна уявляти як рівні, незмінні смуги: пізніші процеси врізалися у давніші утворення та змінювали їхню форму.[3]
Радіовуглецеві дати стосуються окремого шару
Для третього культурного шару дослідники навели серію з одинадцяти радіовуглецевих визначень за деревним вугіллям. В узагальненні статті його ранньоверхньопалеолітичний комплекс віднесено приблизно до 38–39 тисяч років BP. Автори окремо попереджають, що всі радіовуглецеві дати в цій праці некалібровані: наведені числа не слід безпосередньо подавати як календарні роки.[1][4]
Третій шар містив вироби, які дослідники не відносили до оріньякської індустрії. В інших рівнях були середньопалеолітичні знахідки, а частина невеликих колекцій не мала достатніх діагностичних ознак для точнішого культурного визначення. Таким чином, дата одного добре дослідженого комплексу не стає датою всієї Сокирниці 1.[1][4]
Послідовність ґрунтів і культурних рівнів дозволяє зіставляти різні епізоди присутності людей із природними змінами. Вона не доводить безперервного проживання на стоянці. До того ж автори відзначили прогалини в геологічному літописі розрізу, зокрема відсутність відкладів максимуму останнього зледеніння.[5]