Що побачили у пробах
Зразки відбирали через кожні п’ять сантиметрів розрізу. Після лабораторної обробки в кожному з них визначили 100–200 паліноморф — мікроскопічних решток, до яких належать пилок і спори. Хоча їхня концентрація у більшості проб була невисокою, автори відзначили добру збереженість. Перевідкладені паліноморфи практично не траплялися.[1]
Дослідники порівнювали пилок дерев і чагарників, трав’янистих рослин та спори. Поступова зміна їхніх поєднань важливіша за випадкову появу одного зерна. Частка пилку також не дорівнює частці дерев у давньому лісі: автори спеціально враховували, що широколисті породи можуть бути слабше представлені у пилковому спектрі, ніж у самій рослинності.[1]
Дуб, граб і бук теплого часу
Кайдацький ґрунт зберіг послідовність, яку автори пов’язали з останнім міжльодовиків’ям. У ній простежується зміна широколистих угруповань: від важливої ролі дуба до більшого поширення граба й ліщини. Для Закарпаття особливо показовою була участь бука. Дослідники пояснювали її поєднанням достатнього тепла та високої кількості опадів.[2]
Наприкінці цього теплого етапу краєвид став іншим. За реконструкцією авторів, переважали світлі соснові ліси з папоротями в наземному покриві; ялина та окремі широколисті дерева зберігалися у вологих місцях. Саме з кінцем кайдацького часу у Сокирниці 1-А вони пов’язали найнижчий із описаних середньопалеолітичних рівнів — шостий.[2]
Ліс відступав і повертався
У наступний холодний, тясминський час дерева різко втратили своє значення. Реконструкція показує відкриті ландшафти з осоками, злаками й різнотрав’ям, а також холодостійкими чагарниковими березами та плаунами. Це був перигляціальний клімат — суворі умови, які у розрізі підтверджуються також слідами промерзання.[3]
Потепління нижньоприлуцького часу принесло мішані ліси: сосну й березу, дуб, бук, граб та ліщину. У долинах росла вільха, а під деревами — папороті. Після нового похолодання, коли деревна рослинність майже зникла, настало ще одне потепління. Тоді переважали світлі соснові ліси з домішкою ялини, берези та небагатьох широколистих порід.[3]
Друге з цих потеплінь автори вважали прохолоднішим за перше. До завершення етапу широколисті дерева знову зникли. У статті з двома теплішими прилуцькими відтинками зіставлено п’ятий і четвертий середньопалеолітичні рівні Сокирниці 1-А. Це зв’язок окремих археологічних епізодів із природними умовами, а не свідчення безперервного проживання.[3]
Береза, вільха й відкриті простори
Після наступного значного похолодання витачівське потепління знову змінило рослинність. Для представленого у Сокирниці відтинку цього часу дослідники реконструювали поєднання лісів та відкритих ділянок. У лісах особливо важливими були деревні берези й вільха; сосна, дуб, липа та ліщина становили домішку. Відкриті простори займали осоки й різнотрав’я.[4]
Автори вважали цей клімат сухішим, ніж під час прилуцьких потеплінь, і зіставляли таке пояснення не лише з пилком, а й з ознаками ґрунтів. Із цим природним тлом вони пов’язали основний ранньоверхньопалеолітичний третій шар стоянки. Опис середовища показує, що палеолітична історія Сокирниці розгорталася серед багатьох змін, а не в одному незмінному «льодовиковому» краєвиді.[4]
Водночас розріз зберіг не весь перебіг подій: у ньому є прогалини, які автори називають прямо. Тому реконструйована послідовність стосується досліджених відкладів, а відсутність знахідок у певному рівні сама собою не пояснює, куди й чому могли переміститися люди.[5]