Від обробки шкіри до пошиття взуття

За письмовими свідченнями XV–XVII століть, узагальненими Терським, чинбарство, кушнірство та шевство належали до найпоширеніших міських ремесел. Чинбарі обробляли шкіру, шевці виготовляли з неї взуття. Спочатку ці заняття не були чітко відокремленими. У монографії закріплення поділу праці пов’язане з цеховим статутом шевців 1497 року.⁠[1]⁠[2]

Чинбарство потребувало багато води, тому такі майстерні тяжіли до річки. Терський описав прямокутну заглиблену споруду, відкриту 1996 року: її стінки були обкладені дошками, а заповнення містило гній. Автор припускав, що це був чинбарський чан.⁠[1]⁠[2]

Ходаки і туфелька для дитини

«Шевський ґрунт» середмістя містився поряд із багатими торговими кварталами Ринкової площі. Таке розташування Терський пов’язував із помітною роллю шевців у міській економіці XIV–XV століть. У культурних шарах XIII–XVI століть тут збереглося багато зразків шкіряного взуття. Найпростішими в пошитті й поширеними автор називає ходаки, або поршні. На фотографії в монографії показано один такий виріб XIII–XIV століть, знайдений під час розкопок 1997 року й відреставрований М. Хільком.⁠[1]⁠[3]

Пізніші знахідки розкривають ширший набір форм. Серед матеріалів, описаних поряд із комплексом XV–XVI століть, були підошви жіночих туфель, дитяча туфелька з двошаровою підошвою та носові частини чобіт із червоної шкіри. Задник ще одного поршня виготовили з грубої сиром’ятної шкіри.⁠[1]

Дерево і кора всередині чобота

У нашаруваннях XV–XVI століть особливо часто траплялися багатошарові задники з жорсткими дерев’яними або берестяними прокладками. У кількох випадках дослідники знайшли інші деталі — підошви з прошитої клеєної шкіри та м’якою п’яткою, по обводу якої містилися залізні заклепки. На різних зразках їх було від трьох до восьми.⁠[1]

Важливими були й невеликі фрагменти. Серед вузьких смужок та обрізків шкіри автор згадує зубчасті вирізи, торочки й стебнований край. Вони зберегли різні способи обробки краю, яких не завжди видно на вцілілій формі взуття. Шкіряні речі могли мати складну будову й оздоблення навіть тоді, коли від них залишився лише фрагмент.⁠[1]

Шкіряні піхви та пізніші чоботи

Із шкіри робили також футляри для ножів. У монографії опубліковано фрагменти піхов із шевського кварталу, прикрашені тисненим орнаментом; у тексті згадане й оздоблення штриховим прорізом. Ці предмети входять до ширшої групи шкіряних виробів XIV–XVII століть із розкопок 1989 року.⁠[1]⁠[3]

Ремесло продовжувало існувати й пізніше. Терський пов’язував шевську діяльність у цьому кварталі протягом XVIII–XIX століть зі знахідкою складу готових чобіт. Про інші матеріали та інструменти міських майстрів Волині розповідає стаття про ремісників Пересопниці.⁠[1]