Укріплення правобережного передмістя
Помостичі були одним із правобережних передмість давнього Лучеська. Терський описує їх як мисову територію, де природний рельєф доповнювали штучними укріпленнями. Круті схили до Стиру та Глушця додатково підрізали. Поперек мису пролягав земляний вал, уздовж якого проходив глибокий рів. Так оборона використовувала і схили, і спеціально створену перешкоду.[2]
За результатами своїх розкопок автор монографії відносив формування фортифікаційної системи правобережних посадів до другої половини XIII–XIV століть. Це археологічне датування він відрізняв від перших письмових згадок про укріплення Помостичів, які датував серединою XV століття. Час появи споруди та час її першої збереженої згадки можуть не збігатися.[2]
Що збереглося всередині насипу
У звіті про рятівні роботи ширину основи дослідженого валу оцінено приблизно в 30 метрів. На його зовнішньому схилі зафіксували ступінчасту будову насипу. Земля приховувала дерев’яну конструкцію: у тілі валу знайшли рештки споруди типу кліті, у заповненні якої була кераміка кінця XIII–XIV століть.[1]
У самому насипі зрідка траплялися й уламки XI століття. Вони належать до іншого контексту, ніж посуд із заповнення кліті: сам факт присутності старішого уламка ще не означає, що весь вал спорудили в XI столітті. У монографії Терський опублікував розрізи нашарувань дослідженої ділянки. Вони показують, що археологи працювали з послідовністю ґрунтових шарів і конструкцій, а не лише з окремими речами.[1][2]
Добудови і нові будівлі
Оборонна лінія змінювалася протягом тривалого часу. Звіт окремо згадує добудову укріплень на початку XVII століття; монографія говорить про неодноразові перебудови протягом цього століття. Ці роботи були пізнішим етапом життя середньовічного валу.[1][2]
Наприкінці XVIII століття, після приєднання Волині до Росії, територію валу віддали під забудову. У розкопі цей перехід засвідчили дві заглиблені споруди кінця XVIII століття. Одну з них перебудували в середині XIX століття. Водночас, за спостереженням Терського, на плані міста 1795 року обриси валу ще виразно простежувалися: нова забудова поступово займала стару оборонну лінію.[1][2]
Дорога поверх колишнього валу
У другій половині XIX століття по верху валу проклали дорогу, зображену на тогочасних міських планах. Вище від решток укріплення археологи знайшли кам’яне мощення. Його Терський датував обережно — ймовірно, кінцем XIX — першою половиною XX століття. Дорога та її збережене мощення тому не мають автоматично однакової дати.[1]
Ця ділянка зберегла кілька способів використання міської землі: для оборони, забудови та руху. Про інший випадок, коли саме хронологія знахідок допомогла зрозуміти давню міську територію, розповідає стаття про дитинець Пересопниці.