Дві фортеці мали різний масштаб
Білівське городище було невеликою фортецею площею 0,35 гектара. Пересопницьке займало понад чотири гектари й мало чотирикутну форму. По периметру його захищав земляний вал. Поруч існувала ще одна укріплена частина — окольне місто площею близько шести гектарів. Її оборону утворювали два паралельні вали та рови, описані Катериною Мельник, але не збережені на час публікації Прищепи.[1][2]
Таке порівняння дозволяло говорити про різні за масштабом осередки. Проте сама площа ще не відповідала на питання про літописну назву. Треба було встановити, яке з городищ продовжувало жити в той час, коли Пересопниця була княжим містом.[2]
Вирішальним став час життя укріплень
У 1960 році Павло Раппопорт обстежив обидва городища, підготував їхні плани та перевірив культурні нашарування. Дослідження Білівського валу дало підстави віднести спорудження укріплення до другої половини або кінця X століття. За його висновком, фортецю використовували в XI столітті, а матеріалів XII–XIII століть у культурному шарі не було.[2]
Пересопницьке городище Раппопорт датував від середини XI до XIII століття. Ця відмінність узгоджувалася з думкою Мельник: саме більша фортеця могла бути дитинцем літописного міста. Прищепа наголошував, що розквіт Пересопниці за писемними повідомленнями припадає на XII — першу половину XIII століття.[2]
Одне житло не стало доказом пізнього Білова
Перевірка тривала й після цієї розвідки. У 1966 році Вітольд Ауліх дослідив на Білівському городищі заглиблене житло та датував його XII–XIII століттями. Згодом Раппопорт переглянув речові знахідки й уточнив дату: на його думку, вони дозволяли віднести споруду до XI століття. У викладі Прищепи ця поправка підтримала висновок про раніший період найбільш активного життя Білівської фортеці.[2]
Отже, йшлося про зіставлення конкретних знахідок, а не лише про вибір між двома старими припущеннями. Дата будівлі могла змінити уявлення про тривалість існування цілого укріплення.[2]
Поселення стало ядром княжого міста
Пізніші розкопки дали Прищепі підстави починати історію поселення на пересопницькому дитинці вже з X століття. Воно продовжувало розвиватися в XI столітті. Численні вироби міської та дружинної культури автор використав як аргумент на користь висновку, що в XII–XIII століттях городище було ядром княжої Пересопниці, її дитинцем.[3]
Дитинець був ядром міста, але не охоплював усіх його поселень. Окольне місто та посади мали власні ділянки й археологічні історії. Звіт про обстеження 2023 року також окремо розглядає дитинець, Пастівник і Мигор. Це розрізнення допомагає читати нові знахідки, не переносячи відомості про одну частину Пересопниці на всі інші.[3][4]