Чобіт, збережений у деталях
На рисунку 5 автори опублікували частини цілого чобота з об’єкта № 3. Окремо показано підошву та кілька деталей різної форми. Уздовж їхніх країв позначено ряди дрібних отворів; на деяких фрагментах такі ряди проходять також усередині контуру. Малюнок дає змогу роздивитися окремі частини взуття, а не лише загальний силует.[2]
У короткому повідомленні немає визначення виду шкіри, розміру ноги або статі власника чобота. Натомість автори прямо пов’язують збереження численних фрагментів взуття з торфом. Для цієї знахідки умови залягання важливі так само, як сама форма предмета.[1][2]
Дерево в господарській споруді
Загалом у розкопі дослідили чотири різночасові об’єкти. Найпізнішим був підвал XIX століття, найдавнішим — господарська споруда XVI — початку XVII століття, заглиблена у природний ґрунт і обшита деревом. Знахідки взуття належать до цього давнішого контексту.[1][2]
У відкритій частині більшої будівлі збереглися залишки дощатого помосту та обшивки стін брусом. Основну частину житла дослідники не розкрили. На його житлове призначення, за їхнім поясненням, указували коробчасті пічні кахлі з бортиком на лицевій стороні й рельєфним рослинним орнаментом.[1][2]
Речі, що доповнюють картину
Дослідники відзначили двадцять цілих керамічних посудин і розвали скляних виробів. Особливими вони вважали скляні кухлі з двома ручками на протилежних боках. Ще одна індивідуальна знахідка — кістяна коповушка, показана на рисунку 2: видовжений предмет із невеликим ложкоподібним кінцем та оздобленою верхньою частиною.[1]
За сукупністю матеріалів автори запропонували визначити господарську споруду як комору заможного міщанина. Це їхнє тлумачення знахідок; імені мешканця повідомлення не називає. Монет у дослідженому контексті не виявили, тому окремого монетного датування для нього звіт не дає.[1][2]
Дослідження відбувалися під час археологічної практики студентів «Острозької академії». Його результатом став опис частини давнього господарства, де поряд із керамікою та склом збереглися дерево й шкіра. Саме поєднання будівельних решток та особистих речей робить цей матеріал виразним свідченням міського побуту.[1][3]