Від давніх описів до повторних розвідок

За історичною довідкою паспорта, Василь Ляскоронський на початку XX століття описав залишки укріплень у колишньому парку поміщиці Кондратьєвої, але не встановив їхньої культурної належності та часу спорудження. Іван Ляпушкін, який обстежував пам’ятку 1940 року, та Галина Ковпаненко, яка працювала тут 1953-го, називали комплекс селищем скіфського часу. Упорядники паспорта припускають, що за могильник поруч із селищем могли приймати саме рештки валів.⁠[1]

Це припущення стосується конкретних старих описів, а не всіх насипів навколо Стасів. Паспорт окремо згадує, що розвідки 2004 року уточнили наявність залишків курганного некрополя. Отже, пояснення помилково визначених валів не скасовує існування поховальних пам’яток в археологічному оточенні городища.⁠[1]

Аргументи на користь укріплення скіфського часу Олександр Супруненко виклав у коментарях 1996 року, спираючись на власний огляд і праці Бориса Шрамка. За паспортом, розвідки 1999 року підтвердили існування городища та селищ, обстеження 2004-го додали відомості про укріплення, а в 2010–⁠2012 роках дослідники зняли детальний план комплексу.⁠[1]

Ланцюг підвищень і рів

У повідомленні про розвідки 2004 року описано п’ять підвищень в одному ланцюжку. Їхня висота з напільного боку, тобто з боку підходу до укріплення, становила 3,2–⁠4,3 метра. Поряд простежувався рів, який найчастіше мав ширину 6–⁠8 метрів і глибину 1,5–⁠2 метри. Автори писали, що найкраще збережені рештки оборони містилися в північно-східній частині майданчика.⁠[2]

Пізніший паспорт і його план розміщують найпотужнішу лінію укріплень на північно-західному боці. Опис розрізняє шість курганоподібних ділянок валу з одного боку в’їзду та три менші з другого; окремо названо короткі відрізки укріплень із північного сходу та сходу. Напрямок і кількість у цих описах різняться. Без окремого зіставлення обмірів не можна просто підмінити ранні дані пізнішими або скласти всі числа в один підрахунок.⁠[1]⁠[2]

Збережені земляні форми показують лише частину давньої оборони. У паспорті описані і вал із ровом, і ділянки штучно підрізаних схилів. Внутрішню конструкцію валу ці матеріали не розкривають. Документ зазначає, що археологічних розкопок не проводили, але водночас містить профіль господарської ями селища з позначенням 1999 року. Тому загальну фразу про розкопки не слід розуміти як відсутність будь-яких досліджених заглиблень. Дерев’яні стіни чи будівельні етапи валу за його поверхневим виглядом відтворити не можна.⁠[1]

Чому городище й селище мають різні площі

Городище — укріплений майданчик — і прилегле зі сходу селище в паспорті описані окремо. Публікація розвідок 2004 року оцінює площу городища як понад 28 гектарів і наводить розміри приблизно 700 на 400 метрів. У паспорті площа городища становить 33,40 гектара, селища — 11,25 гектара, а всього комплексу — 44,65 гектара. Це різні оцінки й різні об’єкти обліку; більша цифра сама по собі не свідчить про розширення поселення між двома обстеженнями.⁠[1]⁠[2]

До цього ж місця належать значно пізніші сліди садиб, цегляних споруд та господарського використання. Вони не датують скіфське укріплення. Паспорт відносить основний масив давніх нашарувань до VII–IV століть до нашої ери й окремо називає матеріали інших епох. Його описи збереженості стосуються часу зафіксованих обстежень, а не перевірки сучасного стану пам’ятки.⁠[1]

Що могли приховувати земляні насипи, краще видно там, де їх досліджували розрізами. Про такі спостереження розповідає стаття як будували вали Більського городища. Відомості з Більська допомагають сформулювати питання до укріплень Стасів, але не замінюють дослідження саме Стасівського городища.