Два давні майданчики та пізніша забудова
Археологічний комплекс складається з укріпленого городища та прилеглого зі сходу селища. Паспорт окремо описує пізніші господарські сліди на майданчику городища й рештки садиб на території селища. У переліку складових комплексу вони виділені як рештки хутора, економії та садиби, пов’язаних укладачами з Григорієм Герциком і Василем Кочубеєм.[1]
На майданчику городища дослідники відзначили два невисокі підвищення, які визначили як залишки садиб. Подібних решток житлових місць, названих у паспорті хатищами, на краях селища було більше. Це ще одна причина не датувати кожен земляний горб однаково: у межах комплексу насипи могли бути пов’язані з давньою обороною, скіфськими попелищами або пізнішими спорудами.[1]
Господарський осередок і залишки кам’яниці
До слідів економії — господарської частини маєтку — автори паспорта віднесли розсіяні фрагменти гончарного посуду та кахлів XVIII століття, шматки гутного скла й віконниць. Знахідки займали приблизно 1,5 гектара. Це площа їхнього поширення, наведена під час обстеження, а не розмір однієї будівлі.[1]
Окремий опис стосується залишків фундаментів кам’яниці, тобто мурованого житлового будинку. Площу пов’язаної з нею садиби укладачі оцінили приблизно у 40 на 50 метрів. Розвал цегли XVIII століття окреслював ділянку близько 7 на 14 метрів, яку вони пов’язали з будинком. Це обміри помітних решток, а не відновлений розкопками план кімнат.[1]
На подвір’ї простежили заплилий отвір колодязя діаметром до двох метрів. Звідти ж описані фрагменти скляних віконниць, кахлі й монети. Монети в паспорті віднесені до середини XVIII століття. Набір знахідок дає підставу говорити про пізнішу садибну забудову, але не дозволяє відтворити вигляд фасаду, поверховість чи інтер’єр кам’яниці.[1]
Чому згадки про власників потребують обережності
Історична частина паспорта пов’язує маєток XVIII століття з полтавськими полковниками Григорієм Герциком і Василем Кочубеєм. У ній наведено витяг з універсалу Івана Скоропадського про надання Василю Кочубею села Стасівців. Тут ці відомості передано за паспортом: сам універсал не був окремо перевірений для цієї статті. Археологічний опис уламків і переказ документальної історії мають різну доказову основу.[1]
Повідомлення про розвідки 2004 року згадує в південній частині укріплення залишки садиби XVIII–XIX століть, останньою власницею якої названа поміщиця Кондратьєва. Паспорт описує маєток кінця XVIII — початку XIX століття у східній частині городища та на селищі, а також окремі рештки господарства й кам’яниці. Ці різні описи не дають підстав без додаткових документів вважати всі споруди одним будинком або вибудувати безперервну історію переходу маєтку між названими власниками.[1][2]
Коли речі різних століть опиняються разом
За паспортом, майже на всій площі селища скіфські знахідки були перекриті матеріалами XVIII століття або траплялися разом із ними. Частину давніх нашарувань пошкодила пізніша забудова хутора та маєтку. Отже, близькість уламків не завжди означає одночасність: місце використовували повторно, а ґрунт і матеріали могли переміщуватися.[1]
Описані рештки належать до стану, зафіксованого в джерелах, що містять відомості про огляди 2004-го та 2010–2012 років. Їхню сучасну збереженість ця стаття не встановлює. Так само згадка про розбирання маєтку у другій чверті XX століття в історичній довідці паспорта не визначає долі кожної описаної ним будівлі.[1][2]
Як кахлі й скло допомагають читати історію житлового простору, показує інша колекція — посуд, кахлі й вікна старого замку Дубна. Порівняння стосується видів археологічних свідчень; воно не означає, що стасівська кам’яниця мала такий самий вигляд чи облаштування.