Хрестоподібна будівля з округлими частинами
Відділ культури та туризму Диканської селищної ради датує спорудження Троїцької церкви 1780 роком і пов’язує його з Павлом Кочубеєм, бунчужним Полтавського козацького полку. Мурований храм постав на місці дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви. Місцевий опис визначає його стиль як українське козацьке бароко.[1]
За цим описом, основу будівлі утворює хрест із округлими частинами. Над ними розташовані центральний купол і чотири напівкуполи; верх спирається на восьмигранний барабан. Стіни оздоблено колонами, пілястрами — пласкими виступами, що нагадують колони, — та фігурною ліпниною.[1]
Фотографія Nataliya Shestakova від 24 липня 2017 року показує головний храм зблизька. По обидва боки входу видно округлі об’єми, високі вікна, колони й рельєфне оздоблення. Над ними піднімається багатогранна верхня частина із золотавим куполом. Це ракурс окремого фасаду: хрестоподібну будову всієї церкви пояснює архітектурний опис, тоді як знімок дозволяє роздивитися видимі деталі.[1][2]
Датування 1780 року в двох офіційних описах
Перелік, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №339 від 26 березня 2024 року, також указує для Троїцької церкви 1780 рік. Її охоронний номер — 160048. Місце описано як центр Диканьки, вулиця Белінського. Реєстрове датування тут збігається з муніципальним, а сама церква має власний запис, окремий від Миколаївської церкви з дзвіницею.[1][3]
Відновлення храму і нова дзвіниця
Муніципальна сторінка повідомляє про руйнування храму в 1930-х роках та використання будівлі як зерносховища й складу. Відновлена церква відкрилася у травні 1993 року. Наступний названий етап — реставрація коштом меценатів у 2012 році.[1]
Історія дзвіниць має окремі дати: першу двоярусну муровану дзвіницю місцеве джерело відносить до 1781 року, а нову — до 2012-го. Тому дата 1780 стосується історичного храму й не визначає вік кожної споруди поруч. На обраному знімку видно головну церкву; окрема нова дзвіниця в кадр не потрапила.[1][2]
Фото зроблене через п’ять років після згаданої реставрації. Воно фіксує тодішнє оздоблення й зовнішній вигляд храму. Білі поверхні, ліпнина та золотавий верх на знімку 2017 року дозволяють роздивитися відновлену пам’ятку, зберігаючи різницю між її давнім походженням і пізнішими роботами.[1][2]


