Парадний вхід із Полтавського шляху

За описом відділу культури та туризму Диканської селищної ради, арка з’єднувала Полтавський шлях із палацом Кочубеїв. Від неї до садиби вела пряма дорога через ліс, обсаджена деревами й бузком. У проходах стояли ковані решітки, які відчиняли перед приїздом гостей. Так арка була частиною повсякденного устрою маєтку й водночас оформлювала його урочистий вхід.⁠[1]

Великий проїзд і два бічні проходи

Муніципальний опис наводить ширину центрального проїзду 3,38 метра, бічних проходів — 1,74 метра. Композицію доповнюють вісім колон і ступінчастий аттик — верхня стінка над карнизом. Загальну довжину споруди джерело визначає як 11,7 метра, висоту — 10,7 метра. Ці числа допомагають уявити пропорції брами за опублікованим описом.⁠[1]

На фотографії Nataliya Shestakova від 24 липня 2017 року центральний арковий отвір піднімається над двома нижчими проходами. Передня частина має чотири видимі колони; решта згаданих у описі колон розташовані з іншого боку споруди. Над центральним проїздом видно ступінчасте завершення з прямокутною таблицею. Фото дозволяє зіставити тридільну будову арки з поясненням її колишньої функції.⁠[1]⁠[2]

Датування арки і дата на таблиці

Відділ культури датує арку 1820 роком, називає замовником Віктора Кочубея, а автором проєкту — Луїджі Руска. У переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №339 від 26 березня 2024 року, для тієї самої пам’ятки вказано 1784 рік та охоронний номер 160046. Реєстр розміщує її на в’їзді до Диканьки біля автотраси Полтава — Гадяч. Розбіжність дат залишається в цих двох офіційних джерелах.⁠[1]⁠[3]

Таблиця на фото присвячена відвіданню цього місця імператором Олександром I 3 серпня 1820 року. Напис називає подію, яку вшановує пам’ятка. Його дату варто розрізняти з датою будівництва: сам текст таблиці не встановлює, коли розпочали чи завершили спорудження арки.⁠[2]

Окремий реєстровий запис стосується саме арки. Миколаївська церква з дзвіницею та Троїцька церква мають сусідні, але власні записи. Тож ця брама є самостійною архітектурною пам’яткою, хоча її історична функція пов’язана з ширшим простором садиби Кочубеїв.⁠[1]⁠[3]