Що потрапило до дослідження
Автор опрацював 372 рештки, серед яких виділив 333 діагностичні кістки — ті, що зберегли ознаки для визначення риби. Це були частини черепів і щелеп, глоткові кістки та зуби, промені плавців, хребці. Окремо аналізували луску. У праці збірку пов’язано з поселенням сабатинівської культури XIII–XII століть до нашої ери.[1]
Для визначення рештки порівнювали зі скелетами сучасних риб із музейних та інших порівняльних колекцій. Сом і вирезуб представлені численними фрагментами, тоді як білизна та деякі інші риби — лише поодинокими. У збірці були також кістки щуки й в’язя та луска окуня.[1][2][3]
Як кістка допомагає оцінити розмір риби
Ковальчук вимірював кістки та зіставляв їх із відповідними частинами скелета риб відомої довжини. Так отримував розрахункові значення довжини й маси давніх особин. Наприклад, за п’ятьма зубними кістками щуки реконструйована довжина становила 47–75 сантиметрів. Це оцінка за порівнянням, а не вимірювання цілих риб із розкопу.[1][3]
Під час статистичного підрахунку автор умовно прирівнював одну кістку до однієї особини. Тому кількість у таблицях слід читати разом із цією методикою: вона не означає, що дослідник відокремив стільки ж повних скелетів. Кістки різних частин тіла збереглися й потрапили до колекції нерівномірно.[1][2]
Що можна сказати про рибальство
За розмірами й оцінкою зрілості риб автор припустив вибірковий лов та використання різних рибальських знарядь. Це пояснення він зіставив із відомостями про металеві гачки, кістяні поворотні гарпуни й грузила сітей із Виноградного Саду. Сама кісткова збірка не встановлює, яким знаряддям упіймали кожну рибу.[3]
Дослідження показало значення рибальства для мешканців поселення, але не повний склад усіх їхніх уловів. Майже повну відсутність осетрових решток Ковальчук, зокрема, допускав пояснювати недостатньою вибіркою. Рідкісна знахідка або її відсутність у колекції ще не є точним переписом давньої річки.[4]