Що затримала дрібна сітка
Орешня 2 — поселення та посад городища Орешня. У 2020 році тут працювала Седнівська експедиція під керівництвом В. Скорохода. Для ботанічного аналізу відбирали невеликі обсяги ґрунту переважно біля дна об’єктів. Фільтрацію здійснив Є. Хлистун. Оскільки пам’ятка багатошарова, результати розділили за часом: пізньозарубинецькі матеріали, X століття та друга половина XIII століття.[1]
Рештки риб також отримали завдяки фільтрації. У методичному описі Ю. Куцоконь ідеться про просіювання та промивання із сіткою, що має комірки один на один міліметр. Така дрібна сітка дозволила зібрати луску й уламки кісток. Їх порівнювали з визначником скелетів риб і сучасною колекцією Інституту зоології.[2]
Просо та дві пшениці
У зведеній вибірці з ям X століття визначено просо, плівчастий ячмінь, пшеницю-двозернянку, м’які голозерні пшениці, жито й овес. Видове визначення вівса залишилося обережним: імовірно, посівний. Зернобобові представлені двома насінинами сочевиці. Частину зернівок докладніше визначити не вдалося; разом із культурними рослинами траплялися й бур’яни.[1]
Серед визначених зернових найбільше було проса — 18 зернівок. Проте за кількістю воно становило 39,1 відсотка, а на наведеній автором діаграмі за масою — лише 10,6 відсотка. Різниця показує, чому рахунок дрібних зернівок не дорівнює їхній ваговій частці. Ці показники описують досліджену вибірку, а не частку проса на всіх полях давнього Седнева.[1]
Щука, окунь і лящ з однієї ями
Риб’ячий матеріал походить із ями 49 розкопу 5, датованої X століттям. Дослідниця опрацювала 258 решток: луску, хребці, ребра, промені плавців та інші кістки. Це число фрагментів, а не кількість окремих риб. До виду вдалося визначити щуку звичайну, окуня звичайного та ляща звичайного.[2]
За окремими кістками оцінили й довжину риб: щуки — приблизно 49 сантиметрів, окунів — 30–45 сантиметрів, ляща — 42 сантиметри. Метод спирався на порівняння з кістками сучасних особин відомого розміру.[2]
Рослинні та риб’ячі рештки додають до історії поселення відомості про доступні його мешканцям харчові ресурси. Вони не відновлюють конкретної страви чи щоденного раціону: перед нами невеликі проби з окремих археологічних об’єктів, досліджені різними фахівцями.[1][2]
