Невелике скупчення під міськими нашаруваннями
Знахідку зробили 2000 року під час прокладання каналізаційного колектора. Студенти історичного факультету Львівського університету Н. Баран та О. Філімонов і аспірант А. Копитко, які наглядали за земляними роботами, помітили кістки тварин. Додаткове обстеження провели працівники Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича Л. Мацкевий та Л. Бойко.[1]
У стінці шурфу простежувалася лінза культурних решток — компактне скупчення розміром близько 2 × 0,3 м у перерізі. Воно лежало на річкових відкладах, під міськими нашаруваннями XVIII–XIX століть. Разом із кістками знайшли шість великих мушель, три уламки посуду із зеленою поливою, стінку зеленуватої скляної посудини, дерево та камінь. За стратиграфією і нечисленними уламками посуду та скла розгорнута публікація віднесла комплекс до XVII–XVIII століть. Коротке попереднє повідомлення датувало його XVII століттям.[1][3]
Кістки розколювали заради вмісту
Облік охоплював 424 кісткові рештки. Переважали частини трубчастих кісток: дослідники нарахували 302 поперечно розколоті та 31 поздовжньо розколоту кістку, а також 42 середні частини. У скупченні були й зуби, щелепи, фрагменти черепів, ребра та інші кістки. Це кількість решток у колекції, а не число забитих тварин.[1][2]
Важливою була не сама чисельність, а повторюваність зламів. За спостереженнями авторів, кістки завдовжки 19,5–21 см розбивали сильним ударом, імовірно сокирою або колуном. Перевага поперечних зламів підказувала спосіб швидкого розкривання кістки. Відібрані частини скелета та характер пошкоджень дослідники пов’язали з добуванням кісткового й головного мозку, можливо у виробничому масштабі.[2]
Зношені лопатки і чинбарська гіпотеза
Два фрагменти лопаток мали помітні сліди спрацьованості. Автори припустили, що ними могли обробляти шкіру — очищати її від залишків тканин або вигладжувати поверхню. У статті ці предмети показано окремо як кістяні скребла. Зображені поруч знаряддя з інших пам’яток наведені для порівняння й не входять до львівської знахідки.[2][4]
Мозок тварин міг бути складником сумішей для жирування шкіри. Саме цю операцію Мацкевий і Войнаровський вважали найімовірнішим поясненням скупчення. Додатковими аргументами стали зношені лопатки та характерне поєднання кісток і мушель. Водночас дослідники розглядали й інші способи використання мозку: у харчуванні, приготуванні фарб, лікарських або парфумерних засобів. Відходи заготівлі самі собою не визначають остаточного призначення продукту.[2][4][5]
Один епізод у ремісничій історії Львова
Чинбарську версію підтримував міський контекст. У публікації наведено інші львівські знахідки, пов’язані з обробкою шкіри: дерев’яні чани й діжки біля арсеналу, комплекси на вулиці Старій та площі Старий Ринок. Це окремі ділянки й окремі дослідження. Їхні чани, горни або шкіряні вироби не можна переносити до опису скупчення на Дудаєва.[5]
На Дудаєва дослідники зафіксували насамперед рештки оброблених кісток, а не повністю розкриту майстерню. Їхнє припущення про чинбарський осередок спирається на кілька ознак разом: відбір кісток, повторювані злами, спрацьовані лопатки та відомості про ремесло у Львові. У висновку автори прямо залишили місце для іншої інтерпретації. Тому ця знахідка розповідає і про можливу працю чинбарів, і про те, як археологи обґрунтовують ще не остаточне пояснення.[2][5]