Нова споруда і питання про її автора
Журнальний опис починався з масштабу роботи. У вокзальній будівлі застосували залізобетонні перекриття й балки, парове центральне опалення, електричне освітлення та підйомники. Сімдесят годинників приводили в дію з одного місця. Редакція визнавала великі заслуги директора залізниці в здійсненні будівництва, але водночас вважала несправедливим замовчування Садловського як архітектора.[1]
Видання відкрито стало на його захист. Воно повідомляло, що ім’я Садловського оминали в газетних нотатках, і поставило ширше питання: за назвою установи, яка споруджує будинок, має залишатися видимим творець архітектурного задуму. Саме тому публікація містить не один спокійний опис, а редакційну позицію та послідовність заперечень.[1]
Що визнала комісія митців
Заява Союзу польських художників у Львові датована 30 квітня 1904 року. Комісія відокремила роботу залізничних інженерів під керівництвом Вежбицького від мистецького проєктування, до якого запросили Садловського. За її висновком, автором представлених їй проєктів фасаду 1899 та 1900 років був саме він. Спільна мета будівництва, на думку комісії, не скасовувала самостійності окремих учасників.[2]
Будівля тим часом змінювалася. Комісія перелічила підвищення купола, зміну його деталей, випрямлення пілонів та іншу основу під центральною скульптурною групою. Проте вона вважала, що загальні пропорції й ритм композиції збереглися, а переробки не усунули авторства Садловського. Водночас у заяві прямо зазначено: виконане внутрішнє оздоблення не відповідало його проєкту. Отже, висновок про фасад не поширювався автоматично на всі інтер’єри вокзалу.[2]
Чому директор наполягав на спільній праці
У відповіді Людвік Вежбицький назвав інженерів і архітекторів, залучених до різних етапів роботи. Серед них були Юзеф Висоцький, Еміль Ципріан, сам Садловський та Альфред Захаревич. Директор пояснював, що внески співробітників тісно залежали один від одного, тому він не міг справедливо розподілити між ними заслуги. Право називатися авторами конструктивної та архітектурної частин він визнавав за всіма переліченими учасниками.[3]
Особливої ваги набуло раніше видане ним свідоцтво про самостійну роботу Садловського. Вежбицький стверджував, що видав його 1899 року ще до завершення креслень, і заперечував використання документа для применшення внеску інших. У такий спосіб суперечка стосувалася не лише самого фасаду, а й значення письмового підтвердження авторства.[3]
Підписи на кресленнях і свідоцтво 1899 року
Садловський виклав іншу послідовність подій. За його словами, замовлення проєкту фасадів та внутрішнього оздоблення він отримав 1898 року, домовленість була усною, а за собою він застеріг право підписувати креслення. У відповіді архітектор посилався на ці підписи й на квитанції, де зазначалося, за яку саме проєктну працю йому платили. Це його аргументи, надруковані в полеміці, а не документи, які журнал відтворив усі разом.[4]
Одне свідоцтво Садловський навів повністю. Воно датоване 1 травня 1899 року й підтверджує самостійне виконання ним проєкту фасадів та внутрішнього оздоблення. Архітектор зіставив цю дату з першим проєктом січня 1899 року, заперечуючи твердження про незавершені креслення. У журналі справді надруковано зображення з підписом «перший проєкт, січень 1899», а поруч із заявою комісії — другий варіант 1900 року.[1][2][5]
Цей номер дозволяє побачити, як учасники обстоювали свої ролі ще за часу появи нового вокзалу. Редакція підтримувала Садловського, комісія захищала авторство фасаду, а директор підкреслював спільний характер роботи. Для історії будівлі цінна саме ця різниця позицій: ім’я автора, виконання інтер’єрів і керівництво всім будівництвом у джерелі становлять різні питання.[1][2][3][4][5]