Від зборів випускників до професійного об’єднання

О. Нога пов’язує заснування товариства з прагненням місцевої технічної інтелігенції створити самостійну спілку з центром у Львові. Попереднє Технічне товариство виникло 1862 року. Як зазначає автор, його пронімецька орієнтація та обов’язкова німецька мова статуту й документації обмежували популярність організації. Нову ініціативу в середині 1870-х років підтримала молодь.⁠[1]

Після підготовчих зборів у лютому–березні 1877 року колишні учні Технічної школи зібралися 30 червня в її приміщенні, щоб заснувати Товариство вишколених техніків. На зборах було близько сорока осіб, а засновників налічувалося двадцять два. Серед них — молодий випускник Іван Левинський, майбутній архітектор і професор. За викладом «Зводу», наступного року об’єднання отримало назву Політехнічного товариства.⁠[1]⁠[2]

Власний дім після трьох десятиліть діяльності

На початку XX століття товариство взялося за створення власного осідку. Проєктні роботи на його замовлення виконав архітектор В. Равський у 1905–⁠1906 роках. Будівництво тривало протягом 1906–⁠1907 років, а в експлуатацію споруду ввели 1907 року. У заголовку пам’яткоопису вказано 1906 рік; основний текст дозволяє розрізнити проєктування, спорудження та завершення робіт.⁠[1]⁠[2]

О. Нога особливо відзначає внесок скульпторів, живописців і майстрів, які долучилися доброчинними дарами, а також фінансових спонсорів. Так будівля отримала оздоблення, у якому поєдналися різні мистецькі техніки. Автор описує товариство як значне громадське об’єднання, що діяло до 1939 року та налічувало тисячі членів.⁠[2]

Скульптура Плішевського і кераміка фабрики Левинського

Скульптурне оформлення фасаду й інтер’єрів виконав Едмунд Плішевський зі своєю майстернею. У під’їзді О. Нога виокремив горельєф — зображення голови міфічного бога природи. Фасад прикрасила рельєфна емблема Політехнічного товариства. У «Зводі» вона показана окремою фотографією, тож знак самого об’єднання можна розглянути як частину художнього задуму будівлі.⁠[1]⁠[2]

Керамічні рельєфні вставки на рівні третього поверху виготовили на фабриці Івана Левинського за проєктом Едварда Ковача. Майолікове оздоблення тут пов’язує названого проєктанта з конкретним львівським виробництвом. Серед особливостей інтер’єру автор також згадує вітражні плафони у викладових залах. Отже, оздоблення осідку охоплювало і вуличний фасад, і внутрішні приміщення, призначені для діяльності товариства.⁠[2]