Від поверхневих знахідок до плану поселення
Спочатку на розораній поверхні помітили скупчення дрібної печини — випаленої глиняної обмазки — та уламків посуду. Їх нанесли на окомірний план поряд із розкопами й розвідувальними траншеями. Плями тягнулися вздовж схилу кількома смугами. Це дозволяло обирати місця робіт, але ще не давало повних контурів окремих осель.[1]
Махно вказала загальну розкриту площу 484 квадратні метри. Найбільший розкоп, перший, займав 360 квадратних метрів. У підсумку опису наземних будівель вона наголосила на фрагментарності десяти досліджених решток: повний план житла вдалося встановити лише в одному випадку, причому без достатніх даних про його піч.[1][2]
Чотири оселі під одним розвалом
Перше скупчення печини в розкопі I накривало залишки чотирьох послідовних наземних будівель. Від верхньої збереглися ямки стовпів. За ними та відбитками в обмазці дослідниця відтворювала дерев’яний каркас стін, імовірно переплетений лозою й обмащений глиною.[2]
Нижче лежала частина іншої глиняної долівки з вогнищем. Її західну частину зруйнували під час спорудження наступної оселі. Ще глибше простежили утрамбовану підлогу й випалену пляму від печі. Такі перекриття показували черговість будівництва навіть там, де стіни вже неможливо було відновити повністю.[2]
Піч, яку підмазували знову
В іншому розвалі археологи розрізнили три глиняні долівки та рештки трьох печей. Під черенем — робочою поверхнею печі — лежали уламки печини й посуду, а в окремій конструкції використали вапнякові конкреції. Нова підмазка поверх старої свідчила про повторне ремонтування печі. У розкопі III від верхньої печі залишилися два глиняні черені, один над одним.[2]
Ці спостереження зберігають конкретну історію будівництва: підлогу настилали, піч лагодили, а згодом на тому самому місці поставала інша оселя. Запропоноване Махно широке датування такої послідовності належить до інтерпретацій звіту 1949 року. Саме перекриття долівок встановлює, яка споруда давніша, але не визначає її календарного віку.[3]