Різні способи укладання решток

За висновком дослідниці, померлих спалювали поза могилою, а потім переносили рештки для поховання. Місце самого спалення не було знайдене.⁠[1]⁠[2]

В одних могилах кістки були вільно висипані, в інших утворювали щільне скупчення, часто подібне за формою до лінзи. Пачкова вважала такі спресовані купки слідом первісної оболонки. Цю ознаку вона відділяла від випадків, коли кістки лежали розпорошено або кількома нещільними скупченнями.⁠[1]⁠[2]

Чому урна не обов’язково була глиняною

До урнового типу авторка зарахувала одинадцять поховань: шість із глиняними посудинами та п’ять із реконструйованими органічними ємностями. Це число поховань, а не самих урн: в одному випадку дослідниця припускала кілька незбережених ємностей. Однаковий спосіб класифікації використано в обох її публікаціях.⁠[1]⁠[2]

Можливими матеріалами Пачкова називала тканину, шкіру й дерево, зокрема дерев’яні скриньки. Це пояснення форми решток, а не перелік знайдених тканин або дерев’яних виробів.⁠[1]

Як одна деталь змінює загальну картину

Траплялися й змішані випадки: частина решток була в ємності, частина — поза нею. Для них дослідниця виділила ямно-урновий тип. Тому окремі ознаки можуть поєднуватися в одному похованні; їхні кількості не слід просто додавати, ніби кожна ознака представляє окрему могилу.⁠[1]⁠[2]

Урахування зниклих ємностей змінює співвідношення типів обряду. За висновком Пачкової, урнові й змішані поховання набувають більшої ваги, ніж у схемі, яка враховує лише збережені глиняні посудини.⁠[1]