Сім поселень серед п’ятдесяти дев’яти пунктів
Базою експедиції був Канів. Її організували Інститут археології АН УРСР, Інститут історії матеріальної культури АН СРСР і Центральний історичний музей у Києві. П’ять дослідницьких маршрутів охоплювали правобережжя Дніпра та лівий берег Росі. Один із них проходив через район Григорівки, Малого й Великого Букрина, Трахтемирова, Монастирька та Зарубинців.[1]
Пассек повідомила про 59 досліджених пунктів різних епох. Сім із них були трипільськими: два біля Пекарів, два біля Гришанців, а також поселення поблизу Конончі, Хмільної та Великого Букрина. Це підсумок усієї експедиції, а не число пам’яток в одному селі.[1]
Дослідницю цікавила територія між уже краще вивченими поселеннями Київщини й басейном Південного Бугу. Вона пояснювала, що південніше Ржищева трипільські поселення вздовж Дніпра та Росі залишалися майже недослідженими. Букринське відкриття стало частиною заповнення цієї прогалини.[1]
Що відомо саме про Сорокотягу
Пізніший каталог Валентини Петрашенко та Віталія Козюби описує поселення на високому пагорбі корінного берега Дніпра. Воно тягнулося вузькою смугою завдовжки 250 і завширшки 60 метрів. Ці розміри характеризують ділянку, описану авторами, а не площу розкопаних будинків.[2]
Для зборів 1960 року наведено два види знахідок: мушлі unio та мальовану кераміку. Опис не містить кількості посудин, їхніх малюнків або плану жител. Тому форми будинків і речі, докладно описані Пассек для Пекарів та Гришанців, не можна автоматично приписати Сорокотязі.[1][2]
Два видання доповнюють одне одного: публікація Пассек засвідчує відкриття під час експедиції 1945 року, а каталог зберігає окремий опис урочища та пізніших зборів. Для докладнішої історії побуту ще потрібні первинні матеріали саме цього поселення.