Річки й схили як частина оборони
Петрашенко та Козюба в каталозі 1999 року описали велике підвищення трикутної форми на березі Дніпра. Загальну площу вони оцінили у 12 гектарів. На час укладання каталогу центральну частину займали школа й музей, а значну територію — садиби.[1] Отже, 12 гектарів — оцінка площі місцевості, а не суцільно розкопаної ділянки.
Із заходу підвищення омиває Красна. З півдня, за описом авторів, проходив її рукав, згодом засипаний. Дослідники припускали, що він міг бути штучним, але не подавали це як доведене походження водної перешкоди.[1]
Що показує план 1751 року
У дослідженні 2025 року Марія Відейко зіставила укріплення з плану 1751 року із супутниковим зображенням та археологічними даними. На її реконструкції видно невелике замчище й більшу укріплену частину, вписані у форму прибережного плато.[2]
Таке зіставлення допомагає зрозуміти взаємне розташування частин міста. Проте план XVIII століття безпосередньо фіксує свій час. Щоб визначити, які його лінії повторювали давньоруські укріплення, потрібні також археологічні спостереження. У каталозі 1999 року поновлення давніх оборонних ліній у пізньому середньовіччі було саме дослідницьким припущенням.[1]
Кілька ліній укріплень і кілька епох
Автори каталогу пов’язували згадки про кілька ліній валів з існуванням дитинця й посаду зі своїм захистом. Водночас вони наголошували на слабкій археологічній вивченості укріплень. Забудова садибами ускладнювала спостереження за культурним шаром.[1]
На підвищенні відомі матеріали XII–XIII та XVI–XVII століть.[1] Це дозволяє говорити про життя тут у різні історичні періоди, але не робить кожну видиму лінію схилу давньоруським валом. Конкретні знахідки — частина амфори, сліди житла й уламок жорна — докладніше розглянуті у статті про археологічні спостереження в Трипіллі.